Холлі змінила налаштування своїх крил, скоректувавши їх згідно з вагою, що збільшилася, після чого разом зі сплячим Артемісом зістрибнула з краю скелі, і полетіла якнайнижче, намагаючись уникнути ліхтарів місцевих жителів, промені яких нишпорили по нічному небу наче прожектори.
Фоулі налаштувався на частоту шолома Холлі, поки та була у польоті.
— Сьомий кракен. Я здогадувався. Звичайно, у мене були підозри... — Він зробив паузу. — Мабуть, нам випав дивовижний шанс стерти пам’ять Артеміса, — сказав він. — Це врятує нас від безлічі бід і нещасть у майбутньому.
— Фоулі! — сказала шокована Холлі. — Ми не стираємо пам’ять наших друзів. Артеміс повернув нам Джей-джея. Хтозна, скільки ще ліків міститься в мізках цього лемура.
— Я пожартував. Просто пожартував. І знаєш що? Нам навіть не доведеться просити Джей-джея дозволити нам узяти у нього трохи мозкової рідини. Номер Один синтезував її, поки ми чекали шаттл. Цей хлопець єдиний у своєму роді.
— Здається, мені все частіше і частіше доводиться зустрічатися з такими, як він. До речі, треба б послати за Опал команду рятувальників.
— Вони вже в дорозі. Думаю, тобі доведеться прибрати весь цей розгардіяш, коли ти прибудеш сюди.
Капітан пирхнула.
— Що новенького?
Фоулі мовчав, чекаючи, поки Холлі розповість йому подробиці про свої пригоди. Врешті-решт, він не витерпів.
— ОК, ти виграла. Я сам тебе запитаю. Що сталося тоді, вісім років тому? Боже мій, мабуть, був суцільний безлад,
Холлі відчула поколювання на губах, там, де вона поцілувала Артеміса.
— Нічого. Нічого не сталося. Ми пішли, забрали лемура, і повернулися. Парочка глюків, але, вочевидь, нічого, з чим ми не змогли б упоратися.
Фоулі не наполягав на подробицях. Холлі розповість йому все, коли обдумає подію.
— Чи не думаєш ти, що все може йти за сценарієм: ти йдеш на роботу, робиш те, що треба, і просто повертаєшся додому. Ніяких пригод.
Холлі дивилася на океан, що мерехтів унизу, і відчувала вагу Артеміса Фаула на своїх руках.
— Ні, — відповіла вона. — Я ніколи так не думала.
ГЛАВА 16: КОМАНДА ПЕРУКАРІВ
ЦЬОГО разу матеріалізація була болючою. Відокремлення від свідомості інших стало для Артеміса великою втратою. Вперше в житті він відчув себе частиною спільноти. Він знав усіх, і вони знади його. Зв’язок між ними залишиться назавжди, хоча деталі спогадів уже починають розмиватися.
Менше ніж за годину вони приземлилися біля маєтку Фаулів. Артеміс прокинувся у той момент, коли Холлі стрибнула на гравій. Він був бадьорий і повний сил.
— Чаклунство — чудова штука, — сказав він, рухаючи лівою рукою.
— Ти повинен стримувати себе, — уїдливо помітила Холлі. — Як не дивно, але якби я не спробувала вилікувати твою матір, то Опал сама допомогла б їй видужати. Саме моя подорож у минуле дала Опал основу для її плану, який вона утілила в майбутньому.
— Сплячим ти мені подобаєшся більше, — додала капітан, змотуючи трос паска. — Моя голова менше болить.
— Це все — парадокс часу. Якби я нічого не зробив, то ніщо не мало статися.
Холлі торкнулася шолома.
— Дай мені зв’язатися з Фоулі. Ви двоє могли б говорити одночасно.
Світло від вуличних ліхтарів м’яко падало на гравій, надаючи камінчикам блиску коштовностей. Високі вічнозелені дерева погойдувалися від легкого вітерця, що шелестів листям. Як істоти зі світу Толкіна.
Артеміс дивився, як ельфійка підходила до головного входу.
«Якби тільки, — думав він. — Якби тільки».
Номер Один сидів на першій сходинці, оточений групою офіцерів ЛЕП, які були озброєні новітнім устаткуванням, придуманим Фоулі. Артеміс знав, що його код ДНК був занесений до їхньої зброї і все, що вони мали зробити, — це видалити його зі списку, і тоді порятунку не буде. Джей-джей, що згорнувся навколо корони із символів на голові демона, здалека нагадував мисливський кашкет, і йому, мабуть, було там дуже зручно. Він стрепенувся, побачивши Артеміса, і стрибнув у руки до хлопчика. Дюжина рушниць відразу ж подали звуковий сигнал, і Артеміс здогадався, що його код уже було вибрано.
— Привіт, маленький друже. Як тобі подарунок?
Номер Один відповів за лемура.
— Йому це дуже подобається. Особливо тепер, коли більше ніхто не тикатиме йому в голову всякі голки.
Артеміс кивнув.
— Ви клонували мозок. Я думав, що міг бути ще й альтернативний вихід. Де доктор Шальке?
— Він утратив свідомість, як тільки Опал відбула. Батлер залишив його в кімнаті для гостей.