— Ти маєш чудовий вигляд, мамо. Прекрасний. Чудовий.
Анджеліна розчісувала своє довге волосся гребінцем, прикрашеним перлами, що виблискували з кожним помахом.
— Я погано себе почувала останнім часом, чи не так?
— Так. Ти була хвора. Але зараз тобі краще.
Анджеліна підвелася з пуфа, на якому сиділа, і простягнула руки.
— Йди до мене, мій герою. Обійми свою матір.
Артеміс був щасливий зробити це, почувши її останні слова. В нього промайнула думка. Герой.
Чому вона називала його героєм? Узагалі-то, жертви гіпнозу не пам’ятають нічого зі стертого. Але Батлер пам’ятав те, що Опал зробила йому; він навіть описав це Артемісу. У Шальке теж була стерта пам’ять. А що з матір’ю?
Анджеліна міцно його притиснула.
— Арті, ти так багато зробив. Ти ризикував усім.
Ротори тепер ревли, вікна дрижали. Його батько був удома.
— Я не зробив нічого особливого, мама. Це зробив би будь-який син.
Анджеліна гойдала його голову у своїй руці, як в колисці. Він відчув сльози на її щоці.
— Я знаю все, Арті. Все. Та істота залишила мені свої спогади. Я намагалася боротися з нею, але вона була занадто сильною.
— Яка істота, мамо? Це була лихоманка. Це була просто галюцинація — от і все.
Анджеліна тримала його на відстані руки.
— Я була в хворому пеклі мозку того ельфа, Артемісе. І не смій мені брехати і говорити, що це не так. Я бачила, що твої друзі майже померли, щоб допомогти тобі. Я бачила, як у Батлера зупинилося серце. Я бачила, що ти врятував нас усіх. А тепер подивися мені в очі і скажи, чи було таке.
Артемісу було важко подивитися в очі матері і витримати її погляд.
— Це сталося. Усе це. І навіть більше.
Анджеліна спохмурніла.
— У тебе одне око каре. Чому я не помічала цього?
— Я гіпнотизував тебе, — сумно сказав Артеміс.
— І батька теж?
— І його теж.
Унизу почувся звук дверей, що відчинялися. У холі, а потім на сходах були чутні кроки його батька.
— Ти врятував мене, Артемісе, — сказала його мати поспішно. — Але в мене таке відчуття, що весь твій гіпноз почасти помістив нас у цю ситуацію. Таким чином я хочу знати все. Все. Ти мене розумієш?
Артеміс кивнув. Він навіть і не здогадувався, як уникнути цього. Він був у безвиході, і єдиний вихід — бути чесним.
— Тепер ми дамо батькові і близнюкам час, щоб обійняти мене і поцілувати, а потім ми поговоримо. Це буде нашою таємницею. Зрозуміло?
— Зрозуміло.
Артеміс сидів на ліжку. Він знову відчував ці шість років, коли його спіймали на хакерстві шкільних комп’ютерів — він хотів зробити тестові питання трохи більше стимулюючими.
Його батько приземлявся. Артеміс знав, що його секретне життя скінчилося сьогодні. Як тільки він залишиться з матір’ю наодинці, йому доведеться їй усе розповісти. Викрадення, повстання, прогулянки в часі, повстання гоблінів. Усе.
«Абсолютна чесність», — подумав він.
Артеміс Фаул тремтів.
Через декілька годин спальня хазяїв була в безладі, відомим під назвою Беккет Фаул. На столику для вечері були коробки з-під піци, на стіні — картини, намальовані пальцями томатною пастою. Беккет одягнув одну з футболок батька, яку він опоясав навколо талії. Він намалював помадою вуса і шрами і зображував битву з невидимим ворогом, використовуючи одну із старих протезних ніг його батька як меч.
Артеміс закінчував своє пояснення дивовижного одужання Анджеліни.
— І потім я зрозумів, що мама так чи інакше хвора на лихоманку, яка зустрічається тільки на Мадагаскарі, таким чином, я знайшов природне лікування, про яке мені розповіли місцеві жителі. Допомога була безпосередньою.
Беккет помітив, що Артеміс припинив говорити і трагічно зітхнув. Він поїхав на уявному коні впоперек кімнати і ткнув Майлза протезом батька.
— Гарна історія? — запитав він у близнюка.
Майлз спустився з ліжка і нахилився до вуха Беккета.
— Артеміс — простачок, — запевнив він.
ЕПІЛОГ
Півострів Крюк, Ірландія
МАЙОР ЛЕП Трабл Кельп сам керував пошуковою командою, яка відкопувала Опал Кобой зі щебеня. Вони надували повітряні кулі неправильної форми над робочою зоною — так вони могли увімкнути лазери шаттлу без побоювання бути виявленими.
— Поквапся, Фурті, — прокричав Трабл у відкритий прохід. — У нас тільки одна година до сходу сонця. Давайте заберемо цю мегаманіячку піксі звідси назад до її часу.