Артеміс підійшов до доктора Шальке і простягнув руку. Лікар не відповів йому.
— Забруднення, містере Фаул, — сказав він, без жодного натяку на вибачення або симпатію, — Ми не визначили, чи є стан вашої матері заразним.
Артеміс затиснув пальці у долоні та заховав руку за спиною. Звичайно, лікар мав слушність.
— Ми ніколи не зустрічалися, докторе. Не були б ви такі люб’язні описати мені мамині симптоми?
Доктор роздратовано зітхнув.
— Гаразд, юначе, але я не звик мати справу з дітьми, тож не буде ніяких сюсюкань.
У Артеміса в горлі раптом пересохло.
Сюсюкання.
— Стан вашої матері, можливо, унікальний, — сказав Шальке, жестом відрядивши свою помічницю назад до роботи. — 3 того, що я можу сказати, її органи, здається, вийшли з ладу.
— Які саме органи?
— Усі, — сказав Шальке. — Мені потрібно привезти сюди обладнання з моєї лабораторії в Трініті-коледжі. Вочевидь, вашу маму не можна транспортувати. Моя асистентка Імоджин, міс Бук, буде доглядати її до мого повернення. Міс Бук не лише мій прес-агент, але також чудова медсестра. Практичне поєднання, чи не так?
Боковим зором Артеміс побачив міс Бук, яка зникла за рогом, щось бурмочучи у свій смартфон. Він дуже сподівався, що прес-агент/медсестра виправдає покладені на неї сподівання у догляді за його мамою.
— Здається, що так. Відмовили всі мамині органи? Абсолютно всі?
Шальке був не з тих, хто повторює двічі.
— Її хвороба нагадує вовчак, але в більш агресивній формі, у поєднанні зі всіма трьома стадіями хвороби Лайма. Одного разу я спостерігав схожі симптоми в Амазонському племені, але не такі суворі. При таких темпах погіршення стану здоров’я вашій мамі залишились лічені дні. Чесно кажучи, в мене є сумніви стосовно того, чи буде у нас час, щоб завершити всі обстеження. Тут може врятувати лише чудодійний засіб, та мій великий досвід показує, що чудодійних ліків не існує.
— Можливо, що існують, — промовив Артеміс неуважно.
Шальке взяв свій саквояж.
— Радше вам довіритися науці, — порадив лікар. — Наука служитиме вам краще, ніж якась таємнича сила.
Артеміс відчинив двері і спостерігав за тим, як доктор Шальке крокує до свого колекційного мерседесу. Автомобіль був сірим, як грозові хмари над головою.
«Немає часу на науку, — думав хлопець. — Магія — це мій єдиний шанс».
Коли Артеміс повернувся до кабінету, його батько сидів на килимі з Беккетом, який дерся по ньому, ніби мавпа.
— Тепер я можу побачити маму? — запитав Артеміс.
— Так, — відповів Артеміс Старший. — Іди. Подивимось, що ти зможеш довідатись. Вивчи її симптоми для своїх досліджень.
«Моїх досліджень? — замислився Артеміс. — Попереду скрутні часи».
Велетень-охоронець, Батлер, чекав на Артеміса внизу біля сходів. Він був споряджений для кендо. Батлер зсунув захисну маску і відкрив свої мужні риси обличчя.
— Я був у додзьо, проводив спаринг із голограмою, — пояснив він, — Ваш батько зателефонував і сказав, що я терміново потрібен тут. Що відбувається?
— Мама, — сказав Артеміс, проходячи повз нього. — Вона дуже хвора. Хочу подивитися, що я можу зробити.
Батлер поспішив за господарем, брязкаючи своїм нагрудником.
— Будьте обережні, Артемісе. Магія — це не наука. Ви не можете її контролювати. Адже ви не хотіли б випадково погіршити стан місіс Фаул.
Артеміс піднявся нагору і нерішуче простягнув руку до кришталевої дверної ручки спальні так, ніби вона була наелектризована.
— Боюся, що її стан уже не може стати гіршим...
Артеміс увійшов усередину сам, залишивши охоронця за дверима знімати шолом для кендо і нагрудник хон-нурі. Насподі він носив спортивний костюм замість традиційних шароварів. Батлер увесь спітнів, але проігнорував бажання вирушити в душ. Він залишився пильнувати за дверима, намагаючись не підслуховувати.
Батлер був єдиною людиною (окрім самого Артеміса), яка знала всю правду про магічні витівки хлопця. Він завжди був поруч із ним у їхніх різноманітних пригодах, борючись з ельфами і людьми на всіх континентах. Але подорож у часі до втраченої колонії Артеміс здійснив сам і повернувся звідти іншою людиною. Тепер частина молодого підопічного була магічною, і не тільки через ліве каре око, яке він отримав замість свого блакитного від капітана Холлі Шорт під час подорожі у часі. На шляху від Землі до втраченої колонії і назад Артемісу якимсь чином удалося вкрасти трохи магії у ельфів, атоми яких змішались з його власними у потоці часу. Коли він повернувся додому із утраченої колонії, Артеміс переконав батьків, за допомогою потужних чар, просто не думати про те, де він був протягом кількох останніх років. Це був не дуже вишуканий план, тому що його зникнення наробило чимало галасу по всьому світу, і ця тема порушувалася на кожному прийомі за участі Фаулів. Але допоки Артеміс не роздобув у ЛЕП який-небудь пристрій для стирання пам’яті або замість цього не розробив свій власний, він мав задовольнятися тим, що є. Він переконав батьків, що коли хтось запитає про нього, вони мають заявити. що це сімейна справа, і попросити поважати їхнє приватне життя.