Анджеліна заплющила очі.
— І мій син тримає своє слово, я знаю. Де ти був усі ці останні роки, Арті? Ми так хвилювались. Чому ти не виглядаєш на сімнадцять?
У маренні Анджеліна Фаул побачила істину крізь завісу магії. Вона раптом зрозуміла, що його не було три роки, а додому він повернувся ані трохи не доросліший.
— Мама, мені чотирнадцять. Скоро буде п’ятнадцять, тож я ще дитина. А тепер просто заплющ свої очі, а коли ти їх розплющиш, усе вже буде гаразд.
— Що ти зробив з моїми думками, Артемісе? Звідки в тебе ця сила?
Артеміс спітнів. Тепло кімнати, запах хвороби і його власне занепокоєння.
«Вона знає. Мама все знає. Якщо він її вилікує, вона буде все це пам'ятати?»
Не має значення. Із цим можна розібратися пізніше. Зараз головне — вилікувати маму.
Артеміс стиснув її слабку руку у своїх долонях і відчув, як хрустять кістки. Він уже вдруге збирався почаклувати над своєю мамою.
Магія не була його природною здібністю і викликала напади головного болю щоразу, як він її використовував. Хоча він і був людиною, та все одно закони магії мали над ним певну владу. Він був змушений жувати пігулки від морської хвороби, коли заходив у дім без запрошення, а при місяці вповні Артеміса часто можна було знайти в бібліотеці. Він сидів і слухав музику на повну гучність, щоб стишити голоси в голові. Там юрбилась ціла зграя магічних істот. Ельфи мали потужну спадкову пам’ять, через що їх періодично накривала хвиля емоцій разом з нападами мігрені.
Іноді Артеміс запитував себе, чи не було викрадення магії помилкою, але останнім часом симптоми припинились. Більше ніякої мігрені чи нудоти. Напевно його мозок змирився з тим, що хлопець став тепер чаклуном.
Артеміс, лагідно тримаючи мамині пальці, заплющив очі і сконцентрувався.
«Магія. Тільки магія».
Магія мала потужну силу, яку потрібно було контролювати. Якби Артеміс дозволив своїм думкам блукати, то його чаклунство могло б призвести до непередбачуваних наслідків. Наприклад, він міг розплющити очі й побачити, що його мати все ще лишається хворою, але її волосся стало різнокольоровим.
«Зцілись, — подумав він. — Хай із тобою все буде гаразд, мамо».
У відповідь на його бажання магія розлилась по руках з легким гудінням і поколюванням. Сині іскри кружляли навколо зап’ястків, ніби то плескалась зграйка маленьких рибок. Немов ті іскри були живі.
Артеміс згадав, якою була мама раніше. Він бачив її сяючу шкіру, її очі, що світилися від щастя. Почув її сміх, відчув її дотики на своїй шиї. Згадав силу любові Анджеліни Фаул до своєї родини.
«Це те, чого я хочу».
Іскри відгукнулись на його прохання і заполонили тіло Анджеліни Фаул, занурюючись під шкіру і ніби мотузками обвиваючи її виснажені руки. Артеміс стиснув її сильніше, і ціла ріка чарівного мерехтіння пролилась від його пальців до маминих.
«Зцілись, — подумав він. — Витисни хворобу».
Артеміс і раніше користувався своєю магією, але цього разу все було інакше. Він відчув опір, ніби мамине тіло не хотіло зцілюватись і тому відштовхувало його чарівну силу. Іскри шипіли на її шкірі, мерехтіли і згасали.
«Ще, — подумав Артеміс. — Сильніше».
Він стиснув мамину руку ще міцніше, не звертаючи уваги на засліплюючий головний біль та сильну нудоту.
«Зцілись, мамо».
Магія огорнула жінку, перетворивши її на єгипетську мумію, і підняла на п’ятнадцять сантиметрів від матрацу. Вона тремтіла і стогнала, тіло її парувало і цей пар починав шипіти, стикаючись із блакитними іскрами.
«Їй боляче, — подумав Артеміс, трохи розплющивши одне око. — Вона страждає. Але я не можу зараз зупинитися».
Артеміс занурився глибоко в середину себе, намагаючись відшукати там залишки магічних сил.
«Усе. Віддайте їй усе до останньої іскри».
Магія не була невід’ємною частиною Артеміса; він викрав її і зараз віддавав назад, спрямувавши всі свої зусилля на зцілення матері. І все одно нічого не виходило. Навпаки, її хвороба посилювалась. Вона відштовхувала кожну синю хвилю, позбавляючи іскри їхнього кольору і сили і спрямовуючи угору, аж до самої стелі.
«Щось не так, — подумав Артеміс. Його нудило і гострий біль пронизав ліве око. — Усе має бути інакше».
Остання крапля магії із силою покинула його тіло, й Артеміса відкинуло від маминого ліжка. Він полетів шкереберть, покотився по підлозі та розтягнувся біля шезлонгу. Анджеліна Фаул востаннє здригнулась і повалилась на матрац. Її тіло потонуло в дивному прозорому мареві. Магічні іскри мерехтіли і згасали в цьому тумані, який розтанув майже так само швидко, як і з’явився.