Артеміс лежав, обхопивши голову руками і чекаючи, поки вгамується хаос у його мозку, не в змозі рухатись або думати. Здавалось, ніби його власне дихання роздирало голову на шматки. Зрештою, біль зник, залишивши по собі лише відгук, і переплутані слова самі по собі склалися у речення.
«Магія зникла. Вичерпалась. Тепер я просто людина».
Артеміс почув скрип дверей у спальню. Він розплющив очі і побачив Батлера і свого батька, які стурбовано дивились на нього.
— Ми почули гуркіт. Певно, ти впав, — сказав Артеміс Старший, піднімаючи сина за лікоть. — Я в жодному разі не повинен був залишати тебе тут самого, але я подумав, що, можливо, ти зможеш щось зробити. У тебе є певні таланти, я знаю. Я сподівався... — Він розправив сорочку сина і торкнувся його плеча. — Це було нерозумно з мого боку.
Артеміс прибрав батькові руки зі своїх плечей і підійшов до маминого ліжка. Знадобився лише один погляд, щоб зрозуміти те, що він уже знав. Артеміс не вилікував матір. На її обличчі не з’явився рум’янець, а дихання анітрохи не стало легшим.
«Їй стало гірше. Що я накоїв?»
— Що трапилось? — запитав батько. — Що, в дідька, з нею не так? При таких темпах погіршення її стану менш ніж за тиждень моя Анджеліна буде... — Батлер різко перервав його. — Ще не час здаватися, джентльмени. У всіх у нас є зв’язки з нашого минулого, які б змогли кинути світло на стан місіс Фаул. Люди, з якими в іншій ситуації ми воліли б не зв'язуватись. Ми їх знайдемо і якомога швидше доставимо сюди. Проігноруємо такі нюанси, як паспорти чи візи — і справу зроблено.
Артеміс Старший закивав, спочатку трохи невпевнено, а потім з усе більшим ентузіазмом.
— Так. Так, хай йому дідько. Це ще не кінець. Моя Анджеліна — справжній боєць. Чи не так, люба?
Він лагідно взяв її за руку, так, ніби вона була зроблена з дивовижного кришталю. Вона не відповіла ні на його дотик, ні на голос.
— Ми розмовляли з кожним хіропрактиком в Європі стосовно моїх фантомних болей у нозі. Можливо, один з них зможе допомогти нам зараз.
— Я знаю одну людину в Китаї, — сказав Батлер. — Він працював з мадам Ко в Академії Особистого Захисту. Він творив дива за допомогою трав. Живе в горах. Він ніколи не виїжджає за межі провінції, але, думаю, для мене зробить виняток.
— Добре, — сказав Артеміс Старший. — Чим більше думок ми почуємо, тим краще. Він повернувся до сина. — Слухай, Арті, може, ти знаєш когось, хто міг би допомогти. Будь-кого. Можливо, у тебе є якісь контакти в злочинному світі?
Артеміс прокрутив доволі вигадливу каблучку на середньому пальці, так, що її чільний бік опинився в долоні. Ця каблучка насправді була прихованим комунікатором для зв’язку з ельфами.
— Так, — сказав він. — У мене знайдеться кілька знайомих.
ГЛАВА 2: НАЙБІЛЬШИЙ У СВІТІ
Гавань у Ґельсінкі, Балтійське море
ГІГАНТСЬКИЙ морський монстр, кракен, пускав закручені в спіраль щупальця поверхнею океану, тягнучи позаду своє роздуте тіло. Його єдине око крутилося в очній ямці, а його кривий дзьоб, розміром як ніс шхуни, був широко відкритий, фільтруючи воду, що мчиться через його злегка пульсуючі зябра. Кракен хотів їсти, і коли він плив до порома, у його крихітному мозку вистачало місця лише для однієї-єдиної думки.
Убити... Убити... УБИТИ...
— От же ж дідько, — сказала капітан ЛЕПРекону Холлі Шорт, приглушуючи звуковий файл у своєму шоломі. — З одного боку, кракен не має щупалець, і що стосовно убити... убити... убити...
— Я знаю, — сказав Фоулі, який контролював її місію через комунікатор. Я думав, що ти могла б насолоджуватися цією подорожжю. Просто посмійся. Пам’ятаєш, як сміятися?
Холлі було не смішно.
— Це настільки типово для людей — узяти щось абсолютно природне і демонізувати це. Кракени — ніжні істоти, а люди перетворюють їх на якихось смертоносних гігантських кальмарів. Убити. Убити. Убити. Ох, давай відпочинемо.
— Облиш, це просто вигадка. Ти знаєш людей та їхню уяву. Відпочинь.
Фоулі мав рацію. Якби вона втрачала самовладання щоразу, коли людські ЗМІ уявляли у перекрученому світлі міфологічні істоти, вона провела б половину життя в гніві. Протягом століття чиновники спостерігали Народ і змінили правду про ці зустрічі майже до невпізнання.