— Можливо, мені потрібно ще кілька років шлюбу, перш ніж я буду настільки лагідним. Точніше, понад століття.
Тепер острів на екрані Холлі став більшим і був оточений піною, як чернечим каптуром. Настав час, щоб припинити базікання і продовжити місію, хоча Холлі хотілося покружляти в повітрі ще, аби можна було ще деякий час поговорити зі своїм другом. Здавалося, що з моменту її повернення із чистилища це було вперше, коли вони змогли по-справжньому поговорити. Фоулі жив своїм життям минулі три роки, але для Холлі її відсутність тривала лише декілька годин і, хоча вона не постаріла, але відчувала себе обдуреною за ті роки.
Психіатр ЛЕП повідомив, що всі її страждання — це «зсув після подорожі у часі», і запропонував призначити відповідний укол, щоб підбадьорити її. Холлі довіряла «уколам щастя» приблизно як мозковим імплантатам.
— Я заходжу, — сказала вона коротко. Це була її перша одиночна місія відтоді, як вона відзвітувала після повернення, і вона хотіла отримати бездоганний результат, навіть якщо це був лише «Годинник Кракена».
— Записую, — сказав Фоулі. — Ти бачиш сенсор?
На острові були встановлені чотири біодатчики, які передавали інформацію на Поліцейську Плазу. Три пульсували ніжним зеленим кольором на дисплеї шолома Холлі. Четвертий датчик був червоним. Червоний міг означати чимало. У даному разі кожен параметр був вищий за нормальний рівень. Температура, пульс, мозкова активність. Усе на небезпечному рівні.
— Це напевно збій, — пояснив Фоулі. — Інакше інші датчики показали б щось.
— Я бачу. Сигнал хороший.
— Добре. Зведи захисний екран і до діла.
Холлі різко, до хрускоту шийних хребців, повернула своє гостре підборіддя ліворуч — таким чином вона викликала магію. Це не було необхідністю, оскільки магія залишалася здебільшого функцією мозку, але Народ розробляв власні трюки. Вона дозводила силі перетекти на кінцівки і завібрувала, переходячи в невидимий спектр. Мерехтливий костюм повторив її частоту і збільшив дію чарівної сили.
— Я — невидима і готова працювати, — підтвердила вона.
— Зрозуміло, — сказав кентавр. — Будь обережна, Холлі. Майор Кельп переглядатиме це відео, отже дотримуйся правил.
— Ти пропонуєш мені покірно дотримуватися законів? — сказала Холлі, очевидно шокована цією думкою.
Фоулі захихикав.
— Я не пропоную тобі придбати звід законів, але навіть якби ти і мала такий, то все одно б ніколи не відкрила його.
«Справедливо», — подумала Холлі, спускаючись до поверхні Єнісаарі.
Кити думають, що вони є найбільшими у світі ссавцями. Ні. Кракен може вирости до п’яти кілометрів завдовжки. Він став головним героєм скандинавської легенди тринадцятого століття, коли з’явився в сазі про Одде Стреле — у вигляді лінгбакра, що вселяє страх.
Ранні описи кракена є найточнішими. Ці морські тварини сягали розмірів плавучого острова, причому реальну небезпеку для суден становила не сама істота, а вир, який виникав, коли вона опускалася в океан. Але у Середньовіччі легенда про кракена була переплутана з історіями про гігантського кальмара, і кожному приписували ознаки іншого як істоти, що вселяє найбільший страх. Кальмар був змальований великим як гора, тоді як мирний кракен виростив щупальця і розвинув жагу крові, щоб конкурувати у смертоносності з акулами.
Це було дуже далеко від правди. Кракен — слухняна істота, головним захистом якої був її розмір; купа панцирів, газу і жирових клітин оточували маленький, розміром із диню мозок, інтелекту якого вистачало лише на те, щоб прогодувати себе і скидати панцири. Під кіркою з каменів, водоростей і коралів кракен нагадує не що інше, як звичайного жолудевого молюска, хоча такий молюск може легко надати місце одному або двом олімпійським стадіонам.
Кракен живе до декількох тисяч років, завдяки неймовірно повільному метаболізму і величезній міцній броні, що оточує його м’яке тіло. Кракени оселяються там, де багато їжі або чарівне довкілля і залишаються там доти, доки їжа або енергія не закінчуються. Малюк у центрі архіпелагу поряд з людським портом забезпечує собі не лише камуфляж, але й рясне джерело прожитку. Таким чином, там, де кракен прикріплюється до дна гігантськими присосками, він починає втягувати в себе міське сміття, подібно до пилососа, і переробляти його у своєму величезному шлунку на метан. Але якщо людське сміття — його порятунок, то це також і його проклін, оскільки все більш і більш високі рівні токсинів зробили кракена безплідним, і тепер залишилося усього-навсього близько півдюжини давніх істот, що живуть в океані.