Артеміс позадкував і наштовхнувся на зад Фоулі.
— Я знаю,— повільно, майже по складах промовив він, спостерігаючи за хмарками пари, що вилітали йому з рота. — Останнім часом усе так плутається. Бачу різне, буквально всіх підозрюю... П’ятірка. Скрізь п’ятірка.
— Артемісе, невже ти вважаєш, що ми здатні заподіяти тобі шкоди? — спитав Фоулі, пригладжуючи скуйовджену Артемісом шерсть.
— Я не знаю. Чи здатні ви? Чом би й ні? У мене найважливіша робота на землі, значно важливіша, ніж ваша. І я мушу її виконати.
Холлі вже викликала кавалерію.
— UC в атмо,— проговорила вона в комунікатор армійською спрощеною мовою — значно складнішою для нетренованого вуха, ніж звичайна. Це означало: Невідомий корабель в атмосфері. А далі: — Униз до сім-я для евак. Stat. (Спускайтеся до моєї сьомої евакуації. Негайно!)
На відстані семи метрів над їхніми головами із небуття з легким шипінням проступив чарівний шаттл. Він проявлявся поступово, пластина за пластиною, від носа до корми. Солдати всередині нього, перш ніж корпус повністю перейшов у щільний стан, на якусь мить теж стали видимими. Його вигляд, здавалося, викликав у Артеміса ще сильніше потьмарення свідомості.
— Що ви задумали? Залякати мене, щоб я піднявся на борт, а потім украсти «Крижаний куб»?
— Не розумію, чому завжди куби,— недбало кинув Фоулі. — Чим тебе сфера не влаштовує?
— А ти, кентавре! — вигукнув Артеміс, насваривши на нього пальцем. — Ти завжди нишпориш у моєму комп’ютері. І в моїй голові так само?
Вінйайа, здавалося, забула про холод. Вона скинула із себе товсте пальто, яке сковувало рухи.
— Капітане Шорт, цей схибнутий, здається, твій знайомий. То ж гримай його на короткому повідку, поки ми заберемося звідси.
О, краще б вона такого не казала!
— Тримати на. повідку? Саме цим ти займалася весь час, капітане?
Артеміс тремтів так сильно, ніби крізь його тіло пропускали електричний струм.
— Артемісе, — швидко мовила Холлі, — може, ти б трохи поспав? Просто поклади голову на що-небудь тепле і постарайся заснути.
На її пропозицію відгукнувся якийсь куточок у Артемісовому мозку.
— Так. Ти допоможеш мені, Холлі?
Холлі повільно ступила крок до нього.
— Авжеж допоможу. Лише краплину гіпнотичних чарів. Прокинешся зовсім іншою людиною.
Артемісові очі стали як желе.
— Іншою? А як же ПРОЕКТ?!
«Тепер плавно,— подумала Холлі. — М’яке занурення».
— Повернемося до нього, коли ти прокинешся. — Вона підпустила якнайтонші нотки магії у верхні регістри голосу. Для Артемісового слуху вони лунали як передзвін кришталевих дзвіночків на кожній приголосній.
— Спати... спати... — відказав тихенько Артеміс, ніби боячись гучним голосом зруйнувати слово. — Так, заснути, спати — і що, і сни дивитися?[3]
— О, тепер уже п’єси цитуємо? — пирхнув Фоулі. — Звісно, маємо купу часу!
Холлі люто зиркнула на кентавра, змусивши його замовкнути, і наблизилася до Артеміса ще на крок.
— Усього кілька годин. Ми можемо відвезти тебе геть звідси, далеко-далеко від того, що насувається.
— Далеко... — луною відгукнувся знеможений стражданням хлопець.
— А потім поговоримо про проект.
Пілот шаттла трохи не розрахував, і задній стабілізатор під час посадки прописав у снігу неглибоку борозну. Різкого тріску зламаних тонесеньких крижаних пластинок виявилося досить, щоб погляд Артеміса знову став осмисленим.
— Ні! — пронизливо скрикнув ірландець. — Ніякої магії! Раз-два-три-чотири-п’ять! Нікому не рухатися!
У драмі вирішив узяти участь іще один корабель. Він раптово виник на тлі далекого неба, ніби вислизнув з іншого виміру: величезний, обтічний, схожий на кручену трубочку від морозива, з прискорювачами на гнучкому кріпленні біля корми. Один ступінь відокремився і, обертаючись, зник у щільних сірих хмарах. Дивно, але ця громадина вела себе майже безшумно.
Артеміса вразив вигляд корабля.
«Інопланетяни? — спершу подумав він. — Стоп, це не інопланетяни. Я вже таке бачив. Принаймні, на кресленні».
Те саме подумав і Фоулі:
— Здається, його вигляд мені знайомий.
Цілі секції гігантського судна мерехтіли, то з’являючись, то зникаючи з очей у міру охолодження після крутого входу в атмосферу — точніше, як виявилося, після повернення.
— Це з вашої космічної програми? — у тоні Артеміса вчувалося засудження.
— Можливо,— погодився Фоулі, і кентаврові щоки, ближче до вух, винувато зашарілися — ще одна причина його невдач у покері. — Важко сказати, він так миготить, і взагалі...
Поліцейський шаттл нарешті сів, і на його лівому боці відчинився люк.