— У мене вдома є така система,— пробурмотів кентавр. — До дитячої гральної приставки.
— Крім того, систему обладнано інтелектуальним інтерактивним інтерфейсом, за допомогою якого я можу створювати або змінювати об’єкти, надягши спеціальні тривимірні рукавички,— провадив далі Артеміс.
Фоулі насупився.
— Гаразд, Хлопче Бруду. Непогано. — Він не втримався й додав: — Звісно, як для людини.
Зіниці Вінйайї звузилися від світла проекторів.
— Усе це дуже мило, Фауле, але мета зустрічі нам досі невідома.
Артеміс увійшов у голограму і надягнув тривимірні рукавички, що кружляли над Австралією. Рукавички з товстими циліндричними пальцями і простою, ніби виготовленою з полістиролу, манжетою, злегка просвічували. Сканер валізки знову заблимав, роздумуючи, чи варто упізнавати долоні Артеміса. Рукавички неголосно пискнули і стиснулися, утворивши другу шкіру довкола пальців, причому кожен суглоб виділявся цифровим маркером.
— Земля,— почав хлопець, угамувавши бажання розгорнути теку з нотатками і полічити слова. Він знав свою лекцію напам’ять,— наш дім. Вона дає нам поживу і прихисток. Коли б не її тяжіння, ми давно б полетіли в космос і замерзли, щоправда, потім відтанули б і засмажилися на Сонці, що, втім, не має великого значення, оскільки на той час ми давно б померли, задихнувшись. — Артеміс замовк: чекав сміху від присутніх, тож здивувався, не почувши його. — Це був невеличкий жарт. Я прочитав у посібнику «Як складати презентації», що жарт сприяє невимушеності спілкування, допомагає, так би мовити, розтопити лід нерозуміння. До речі, я включив до свого жарту лід, розтоплений додатковим рівнем гумору.
— То це був жарт? — спитала Вінйайа. — Мені доводилося віддавати офіцерів під трибунал і за менш серйозну провинність.
— Якщо мені трапляється гнилий фрукт, я викидаю його,— додав Фоулі. — Чом би тобі не взятися до науки, а жарти залишити тим, хто хоч трохи петрає в цьому?
Артеміс насупився. Його засмутив незапланований відступ — адже тепер хлопець не знав, скільки слів буде у промові. Якщо він закінчить на парному, загальне число може виявитися не кратним п’яти, і тоді начувайся. Може, почати спочатку? Ні, це шахрайство, боги чисел просто додадуть дві промови, і стане тільки гірше.
«Складно. Так важко не збитися в підрахунку, навіть мені».
Але треба продовжувати, бо ПРОЕКТ життєво необхідно подати всім до уваги вже зараз, сьогодні, щоб негайно взятися до виготовлення ПРОДУКТУ. Тож Артеміс затамував свою невпевненість у серці і запально взявся казати далі, майже не зупиняючись, щоб передихнути,— боявся, що тоді мужність покине його.
— Людина — найбільша загроза для Землі. Ми видобуваємо з надр планети викопне паливо, а потім використовуємо його проти неї ж, спричиняючи глобальне потепління. — Артеміс показав тривимірним пальцем на великий екран, відкривши відеофайли на підтвердження своїх слів. — Льодовики втрачають близько двох метрів своєї товщини на рік, а це мільйони квадратних миль лише в Північному Льодовитому океані за останні тридцять років. — У нього за спиною за допомогою відеофайлів демонструвалися деякі наслідки глобального потепління.
— Світ потребує порятунку,— вів далі хлопець. — Тепер я нарешті розумію, що саме я мушу його врятувати. Я ж геній. Впевнений, що саме в цьому полягає сенс мого існування.
Вінйайа постукала по столу вказівним пальцем.
— У Небесному місті існує досить впливове лобі. На їхню думку, перешкоджати глобальному потеплінню не слід. Люди знищать самі себе, й тоді ми повернемо собі планету.
Артеміс був готовий до подібного зауваження.
— Очевидний аргумент, командире, але ж небезпека загрожує не лише людям. — Він відкрив ще
кілька файлів, і всі побачили охлялих білих ведмедів — як ті пливуть на уламках крижин, лосів у Мічигані, котрих живцем пожирають кліщі, позбавлені кольору коралові рифи без будь-яких ознак життя... — Це торкнеться всіх істот — на поверхні планети чи під нею.
Фоулі презентація вочевидь дратувала.
— По-твоєму, Хлопче Бруду, ми не замислювалися про це? Гадаєш, саме ця проблема не цікавила всіх учених у Небесному місті та Атлантиді? Сказати відверто, я почуваюся приниженим, слухаючи цю... лекцію.
Артеміс знизав плечима.
— Твої відчуття не мають значення. Так само, як і мої. Наша Земля потребує негайного порятунку.
Холлі різко випросталася.
— Тільки не кажи, ніби ти знайшов розв’язання проблеми.
— Гадаю, таки знайшов. Принаймні, варіант.