«Втрачаю самовладання,— з тихим відчаєм подумав хлопець. — Хвороба бере гору».
Фоулі відкашлявся, і цей звук вивів Артеміса із хвилинного забуття.
— Гей! Хлопче Бруду! Поважні особи чекають. Кажи далі!
І голос Холлі:
— Артемісе, з тобою все гаразд? Може, тобі варто перепочити?
Артеміс ледве не зареготав.
Перепочити? Під час презентації? Майже те саме, що прийти сюди у футболці з написом «У МЕНЕ НЕ ВСІ ВДОМА».
— Ні-ні. Все нормально. Просто це великий проект, найбільший у моєму житті. От я і хочу, щоб моя презентація вийшла ідеальною.
Фоулі посунувся вперед, і хиткий стілець під ним загрозливо захитався.
— Видок у тебе кепський, Хлопче Бруду! Вигляд... — Кентавр пожував звислу нижню губу, добираючи слово. — Розбитий, Артемісе. У тебе розбитий вигляд.
Нічого кращого він, либонь, сказати не міг.
Артеміс випростався.
— Здається мені, Фоулі, ти не надто великий фізіономіст. Можливо, з твого погляду, фізіономії людей недостатньо видовжені. Я аж ніяк не розбитий. Просто... обмірковую кожне слово.
— А ти не міг би міркувати трохи швидше? — м’яко спиталася Холлі. — Нас тут видно, як на долоні.
Артеміс заплющив очі, намагаючись зосередитися.
Вінйайа затарабанила пальцями по столу.
— Досить марнувати час, людино. Я вже підозрюю, що ти хочеш утягнути нас в один зі своїх горезвісних планів.
— Ні. Це чесна пропозиція. Дуже прошу, вислухайте мене якомога уважніше.
— Я й намагаюся. Я хочу почути. Саме задля цього я подолала чималий шлях, але ти й досі все ще вихваляєшся перед нами своєю валізкою.
Артеміс підвів руки на рівень плечей, активуючи тривимірні рукавички, постукав по льодовику.
— Необхідно накрити значну частину льодовиків у всьому світі світловідбивним покриттям, щоб уповільнити процес танення. Покриття має бути товщим на краях, де лід тане максимально швидко. І щільно закрити найбільші водозбірні колодязі.
— Багато що непогано б зробити — в ідеальному світі,— проказав Фоулі, не додержавши своєї обіцянки мовчати і знову порушивши її. — А тобі не здається, що люди будуть трохи засмучені, коли з-під землі отак, ні сіло ні впало, вилетять маленькі істоти на космічних кораблях і візьмуться накривати, мов килимом, грот Санти фольгою, що відбиває промені?
— Вони... ми... авжеж, засмутимося. Саме тому операція має бути таємною.
— Таємно понакривати всі льодовики на світі? Так би одразу й сказав.
— Я так і сказав, і, здається, ми вже домовилися, що ти сидітимеш тихо. Обридли вже ці вічні сперечання — страшенно стомлюють.
Холлі, підморгнувши Фоулі, покрутила в пальцях олівець.
— Проблема захисту айсбергів завжди була саме в тому, як нанести відбивний покрив,— вів далі Артеміс. — Здавалося, єдиний спосіб — це розвинути його, мов сувій чи килим: або вручну, або за допомогою перероблених гусеничних снігоходів.
— А це навряд чи можна здійснити таємно,— зауважив Фоулі.
— Атож. Може, є інший спосіб нанесення цілком природного відбивного покриття?
— Робота з природою?
— Так, Фоулі. Саме природу треба постійно брати собі за зразок.
Здавалося, в залі теплішало — у міру того, як Артеміс наближався до розкриття своєї ідеї.
— Наші вчені давно намагаються створити відбивну плівку, достатньо тонку, щоб з нею було легко працювати, і водночас міцну, щоб протистояти дії непідвладних нам сил стихії.
— Дурня.
— Помиляєшся, кентавре. Зовсім не дурня. Твої ж власні секретні файли...
— Якийсь час я обмірковував ідею застосування фольги. А, до речі, де ти міг бачити мої файли?
Фоулі запитав, як то кажуть, для годиться, бо вже давно знав: Артеміс Фаул — хакер не менш талановитий, ніж він сам.
— Основна ідея надзвичайно розумна. Створити ідеальний відбивний полімер.
Фоулі кусав кісточки пальців: «Природа. Використати природу».
— Який матеріал угорі найбільш природний? — ледь натякнув Артеміс.
— Лід,. — сказала Холлі. — Лід і...
— Сніг,— майже благоговійно прошепотів кентавр,— Звичайно. Дарвіт, чому ж я сам... Сніг, еге ж? Я маю рацію?
Артеміс підняв тривимірні рукавички: згори на присутніх посипався голографічний сніг.
— Так, сніг,— сказав він, і сніжинки закружляли довкола нього. — Снігопад не викличе ніяких запитань, чи не так?
Фоулі схопився з місця.
— Зроби більшим,— звелів він. — І розшир.
Артеміс доторкнувся до голографічної лусочки, змусивши її завмерти в повітрі.