Ще кілька рухів — він збільшив штучну сніжинку, і стало чітко видно її «неправильну» — тобто неприродно правильну — форму. Вона була ідеально кругла!
— Нанопластинка,— видихнув Фоулі благоговійно, цього разу навіть не намагаючись приховати захвату,— Присягаюся, це справжня нанопластинка. Розумна?
— Надзвичайно розумна,— підтвердив Артеміс. — Така розумна, що сама здатна визначити, яким боком вона лягла на поверхню, і сконфігурувати себе на цілковиту ізоляцію льоду та відбиття сонячних променів.
— Отже, ми насичуємо ними хмари?
— Авжеж, і по саму зав’язку.
Фоулі, цокаючи копитами, упірнув у голографічний снігопад.
— А далі вони лускають, і в нас з’являється покриття.
— Щоправда, наростатиме воно поступово, але от діяти почне практично одразу.
— Що ж, мої вітання, Хлопче Бруду!
Артеміс усміхнувся, на якусь мить ставши самим собою.
— Гадаю, це вельми своєчасне визнання.
Вінйайа перервала це свято любові до науки.
— Дозвольте уточнити, чи правильно я зрозуміла. Ви вистрілюєте цими пластинками в хмари і вони випадають на землю зі снігом?
— Саме так! Можна стріляти і безпосередньо по поверхні, але з міркувань безпеки замаскованим сіячам краще буде зависнути над хмарним покривом.
— 1 ти можеш це зробити?
— Ми разом змогли б. Раді доведеться затвердити будівництво цілого флоту модифікованих шаттлів, а ще й станцію моніторингу на додачу.
Холлі ж тим часом була заглиблена у зовсім інші думки.
— Ці пластинки геть не схожі на сніжинки. Рано чи пізно хтось із людей з мікроскопом помітить відмінність.
— Чудова думка, Холлі. Мабуть, мені варто зважити також на твою відмінність від твоїх колег із ЛЕП щодо рівня розвитку інтелекту.
— Дякую, напевно варто.
— Коли пластинки зрештою виявлять, я розгорну кампанію, що пояснюватиме їх появу як викиди відходів виробництва з хімічних заводів Росії. Я також наголошу на тому, що вперше відходи цивілізації дійсно допомагають захисту довкілля, і запропоную фінансувати програму з розширення площі покриття.
— Чи існує небезпека забруднення? — поцікавилася Вінйайа.
— Мало ймовірно. Пластинки біологічно розкладаються.
Фоулі був надзвичайно збуджений. Він гарцював усередині голограми, пильно розглядаючи збільшену пластинку.
— Звучить непогано. Але як насправді? Невже ти розраховуєш, що Народ без вагомих доказів з доброго дива відвалить величезні суми на подібний проект, та ще й на безрік! Звідки ми знаємо, що це не просто одна з твоїх махінацій?
Артеміс відкрив на екрані ще один файл.
— Ось моя фінансова звітність. Певен, що тут усе правильно, бо знайшов її на твоєму сервері.
Фоулі навіть не почервонів.
— Ну, звучить начебто переконливо.
— Готовий вкласти у цей проект усе, що маю. Це дозволить утримувати в повітрі близько п’яти шаттлів протягом двох років. Потім, коли пластинки надійдуть у виробництво, з’явиться прибуток. Я поверну свої інвестиції, можливо, навіть із зиском.
Фоулі аж поперхнувся: «Артеміс Фаул вкладає власні гроші у проект. Неймовірно»!
— Звісно, я в жодному разі не розраховую, що Народ має повірити мені на слово. Врешті-решт... — Артеміс відкашлявся. — Бо в недалекому минулому я не надто охоче ділився інформацією.
Вінйайа невесело засміялася.
— Не надто охоче? Думаю, Артемісе, як для викрадача та вимагача ти занадто поблажливий до самого себе. «Не надто охоче»? Ой, благаю! Особисто я ще могла б повірити твоєму базіканню, та не всі члени Ради виявлять таке бажання
— Приймаю вашу критику і скепсис, тому й організував цю демонстрацію.
— Блискуче! — із запалом вигукнув Фоулі. — Натурально, це таки була демонстрація. Інакше нащо ти приволік усіх нас сюди?
— Справді, нащо мені все це...
— Щоб знову кого-небудь викрасти і зажадати викупу? — в’їдливо ущипнула Вінйайа.
— Це було дуже давно,— не стримавшись, випалила Холлі таким тоном, яким зазвичай не звертаються до офіцера, старшого за званням. — Я хотіла сказати... це було страшенно давно... командиру. Відтоді Артеміс став щирим другом Народу.
Холлі Шорт мала на увазі те, як тоді здалося, безнадійне становище, що склалося під час повстання гоблінів, коли Артеміс Фаул урятував життя їй і ще багатьом.
Вінйайа, очевидно, теж пригадала ту гоблінську революцію.
— Гаразд. Зважаючи на твою невинуватість, Фауле, маєш двадцять хвилин на те, щоб нас переконати.
Артеміс п’ять разів ляснув себе по нагрудній кишені: перевіряв, чи на місці телефон.
— Це забере не більше десяти,— відповів він.