Пролог
Як описати Артеміса Фаула? Багато психіатрів пробували це зробити, але в них нічого не вийшло. Головним чином через інтелект Артеміса. Хлопець може обійти будь-який запропонований йому тест. Він збентежив не одне світило медицини, а переважна більшість, піймавши облизня, поверталася до своїх клінік чухати потилицю.
Артеміс — геній, немає сумніву. Проте чому він, такий неординарний, присвятив себе злочинам? На це запитання може відповісти лише одна людина. Та вона тримає язика за зубами.
Можливо, найкращий спосіб змалювати точний портрет Артеміса — розказати про його першу злочинну справу. Я зібрав у цьому звіті все, починаючи зі спогадів потерпілих, і коли ви читатимете цю історію, то зрозумієте, що це було не так уже й легко.
Усе почалося кілька років тому, на початку двадцять першого століття. Артеміс Фаул розробив план, як урятувати статок своєї родини. План, що міг зруйнувати цивілізації та втягнути планету у війну між різними світами.
Тоді йому було дванадцять років…
Глава 1: КНИГА
ХОШИМІН улітку. Жарко, як не крути. Немає потреби казати, що Артемісу Фаулу не довелося б терпіти такі незручності, якби на кону не було чогось надзвичайно важливого. Важливого для плану.
Сонце Артемісу не підходило. Він не дуже добре на ньому почувався. Довгі часи в кімнаті перед монітором позбавили його шкіру будь-якого кольору. Хлопець був блідий, немов вампір, і майже так само не терпів сонячного світла.
— Сподіваюсь, ми на правдивому шляху, Батлере, — сказав він тихим уривчастим голосом, — Особливо після Каїру.
Такий собі легенький натяк. До Єгипту вони вирушили, довірившись словам інформатора Батлера.
— Ні, сер. Цього разу я певен. Нгуєн — непоганий чоловік.
— Гм-м. — Така впевненість аж ніяк Артеміса не переконала.
Перехожі здивувалися б, коли почули, що великий євразієць звертається до хлопчиська «сер». Па дворі, врешті-решт, третє тисячоліття. Але то були не звичайні стосунки і не звичайні туристи.
Вони сиділи у вуличному кафе на вулиці Донг Хай і спостерігали за місцевими підлітками, що на мопедах кружляли площею.
Нгуєн спізнювався, і маленький клаптик парасольки аніскільки не міг поліпшити настрою Артеміса. Втім, то лише буденний песимізм. За поганим настроєм ховався проблиск надії. Може, ця подорож матиме реальні результати? Може, вони знайдуть Книгу? Чи не забагато вони хочуть?
До столика підійшов офіціант.
— Іще чаю, панове? — спитав він, киваючи головою.
Артеміс зітхнув.
— Облишмо театр, сідайте.
Офіціант спантеличено глянув на Батлера, який хоча б був дорослим.
— Але ж, сер, я офіціант.
Артеміс постукав пальцями по столу.
— У вас черевики ручної роботи, шовкова сорочка і три золоті каблучки. Ви розмовляєте англійською з оксфордським акцентом, і нігті у вас блищать після манікюру. Ви не офіціант. Ви наш інформатор, Нгуєн Хуан, і ви вирішили влаштувати цей маскарад, щоб перевірити, чи немає у нас зброї.
Нгуєн знизав плечима.
— Ваша правда. Як дивно!
— Навряд чи. Старий фартух не перетворює на офіціанта.
Нгуєн сів і налив до крихітної порцелянової чашечки м’ятного чаю.
— Дозвольте задовольнити вашу зацікавленість нашою зброєю, — продовжив Артеміс. — Я неозброєний. Проте Батлер, мій... е-е... дворецький, у кобурі під пахвою має «зігзауер», у черевиках — два ножі, у рукаві — двоствольний деррінджер, ланцюг на годиннику і три світло-шумові гранати в різних кишенях. Щось іще, Батлере?
— Дрючок, сер.
— Так. Старий добрий дрючок, прихований під сорочкою.
Тремтячими руками Нгуєн підніс до рота чашку.
— Не лякайтеся, пане Хуан, — посміхнувся Артеміс. — До вас зброю не застосують.
Не схоже, щоб Нгуєна це заспокоїло.
— Ні, — продовжив Артеміс. — Батлер міг убити вас сотнею різних способів, навіть не звертаючись до свого арсеналу. Хоча особисто я вважаю, що і одного б вистачило.
Тепер Нгуєн уже зовсім перелякався. Артеміс знав, як справити на людей враження. Блідий підліток, що розмовляє, немов поважний і освічений дорослий. Нгуєн щось чув про Фаулів, — та й хто не чув у міжнародному злочинному світі? — проте він уважав, що матиме справу з Фаулом-старшим, а не з якимось хлопчиськом. Хоча слово «хлопчисько» не дуже й личило тому, хто перед ним сидів. А цей велетень Батлер? Він же своїми величезними лапами може легко переламати хребет, немов гілочку. Нгуєну здалося, що ніяка кількість грошей не варта того, щоб провести в такій компанії хоча б іще одну хвилинку.