Транспортер підстрибнув, немов його вдарили величезним кулаком, задзеленчав метал обшивки. Замерехтіла лампочка тиску. Холлі відчула, як стискається голова. Очі вискочать першими — немов стиглі ягідки.
Вона перевірила прибори. За двадцять секунд мине найгарячішу зону, температура за бортом знизиться. Двадцять секунд здалися вічністю. Холлі опустила візор шолома, щоб захистити очі. Лишилося останнє скупчення каміння.
Раптом усе прояснилося, і вона попливла вгору на м’якому струмені гарячого повітря. До зовнішньої сили підключилися двигуни транспортера. Не можна гаяти часу і розраховувати лише на течію.
Над нею, в колі неонового світла, з’явилася зона доків. Холлі розвернула свій кораблик горизонтально і спрямувала носом до вогників. Обережніше. Не один офіцер дістався аж сюди, а потім проскочив повз порт і згаяв час. Та Холлі не така. У неї все виходило без жодних зусиль.
Вона востаннє натиснула на важіль і без зусиль подолала кінцеву сотню метрів. Маневруючи за допомогою руля, що був під ногами, вона вправно пройшла крізь коло вогників і зупинилася на платформі. Крутнулися стрижні, і транспортер закріпився. Безпечно.
Холлі похлопала себе по грудях і відстебнула ремінь безпеки. Відчинила двері, і в кабіну повіяв свіжий вітерець. Ніщо в світі не могло порівнятися з отим першим подихом після підйому. Вона глибоко вдихнула, немов висмикнула сталевий прут із легень. Як Народ узагалі наважився покинути поверхню? Інколи їй хотілося, щоб предки лишилися нагорі й вигнали б звідси Народ Бруду, та занадто багато було тих брудних. На відміну від ельфів, що могли народжувати одну дитину раз на двадцять років, Народ Бруду розмножувався, немов гризуни. Кількість отримала перемогу над магією.
Хоча нічне повітря давало справжню насолоду, Холлі одразу учула сліди хімікатів. Народ Бруду знищував усе, чого торкався. Звісно, в бруді вони вже не жили. Принаймні, не в цій країні. Ні. Великі красиві помешкання, у яких для всього знаходилася своя кімната — для сну, їжі, — навіть була окрема кімната, щоб сходити в туалет! В оселі! Холлі здригнулася. Тільки уявити, ходити в туалет у власному домі. Огидно! Єдиною метою цієї процедури було повернути мінерали в землю, але Народ Бруду і це умудрився зіпсувати, обробляючи... те, що потрібно повернути землі... хімікаліями. Якби кількасот років тому хтось сказав, що люди видалятимуть із добрива поживні речовини, вона порадила б йому просвердлити дірки в черепі та провітрити мозок.
Холлі дістала крила. Подвійні овальні крильця з мотором. Вона аж застогнала. Бабка! Як вона ненавидить цю модель. Бензиновий двигун! Ще й важча за свиню, що борсалася в грязюці, От «Колібрі Z-7» — транспорт. Майже безшумні, із сонячною батареєю, підключеною до супутника, — та на них двічі можна земну кулю обігнути. Клята економія бюджету!
Локатор на зап’ястку заблимав. Зв’язок відновився. Холлі вийшла на платформу. Вона була всередині замаскованого земляного насипу, відомого як ельфійський порт. Власне, раніше ельфи в таких і жили, поки не спустилися під землю. Особливих технологій тут не було. Лише кілька моніторів і пристрій самознищення, на випадок, якщо доки викриють.
На екранах нічого не було. Чисто. Пневматичні двері лише трохи покривилися, коли троль крізь них продирався, проте все інше було в робочому стані. Холлі пристебнула крила і зробила крок у зовнішній світ.
Італійське нічне небо було прохолодним і хрумким, з ароматом оливкової олії та вина. В сухій траві стрекотали цвіркуни, в зоряному світлі пурхали метелики. Холлі не втрималася від усмішки. Заради цього варто було й ризикнути.
До речі, про ризик... Вона перевірила локатор. Сигнал значно підсилився. Троль був майже під стінами міста! Природою вона помилується, коли виконає завдання. Зараз час діяти.
Холлі смикнула за шнур на плечі та завела мотор крил. Нічого. Вона мовчки вилаялася. Кожна дитина Небесного Міста могла літати на «Колібрі» коли їй заманеться, а офіцери ЛЕП не мали нічого кращого за цей мотлох. Вона знову смикнула шнур. І знову. З третього разу той завівся і виплюнув у повітря стовп диму.
— Вчасно, — пробурмотіла вона і піддала газу.
Крила розкрилися і без зусиль підняли капітана Холлі Шорт у нічне небо.
Тепер троля можна було легко вистежити навіть і без локатора. Він лишав за собою слід, якому б позаздрив будь-який екскаватор. Холлі спустилася нижче і полетіла по слідах троля, обминаючи дерева і скупчення туману. Кремезна істота продерлася крізь виноградник, перетворила кам’яну стіну на купу щебінки і змусила собаку сховатися під тином. Потім наштовхнулася на корів. Видовище було не з приємних. Не будемо вдаватися в деталі, просто скажемо, що від бідолашних тварин майже нічого не лишилося, крім копит і рогів.