— Довелося попрацювати, щоб біля дверей не з’явилося півміста.
— А дірка?
Рут хмикнув.
— Сама подивись.
Холлі підвела очі. Техніки підключили голограмне покриття і наклали на пролом зображення
непошкодженої стіни. Голограми рятували, коли потрібна була негайна допомога, проте були не дуже надійними. Якби хтось вирішив придивитися до стіни уважніше, одразу б помітив, що та була напівпрозорою. В такому разі техніки зверху вмикали іще одне зображення, ідентичне першому. Але люди в піцерії були в такому стані, коли цікавитися стінами аж ніяк не хочеться, а коли вони прийдуть до тями, стіну уже полагодить Телекінетичний Підрозділ, а все, що сталося, зникне з пам’яті.
Із туалету вискочив офіцер Служби Вилову.
— Командире!
— Так, сержанте?
— Там людина, сер. Зтирач до неї не дістав. І вона йде сюди. Зараз з’явиться, сер!
— Захист! — рявкнув Рут. — Усім!
Холлі спробувала. Доклала неабияких зусиль. Але нічого не вийшло. Магія зникла. Із туалету вийшов малюк із сонними очима. Він тицьнув пальчиком прямо в Холлі:
— Чао, фоллетта, — сказав він, заліз на батькові коліна і знову заснув.
Рут переключився на видимий спектр. І був він сердитішим, ніж хвилину тому, якщо таке взагалі можливо.
— Що сталося із твоїм захистом, Шорт?
У Холлі пересохло в горлі.
— Стрес, командире, — спробувала відбрехатися вона.
Рут не купився.
— Брешеш, капітане. Ти не в формі, так?
Холлі мовчки кивнула.
— Коли ти востаннє виконувала Ритуал?
Дівчина закусила губу.
— Я б сказала... десь... чотири роки тому, сер.
У Рута мало очі не вискочили.
— Чотири... Чотири роки? Дивно, що ти взагалі так довго протрималася! Виконай його зараз. Сьогодні! Не повернешся під землю, доки не відновиш сили. Ти наражаєшся на небезпеку сама і підводиш своїх колег-офіцерів!
— Так, сер.
— Візьми у когось із Вилову «Колібрі» й лети до старої країни. Сьогодні повний місяць.
— Так, сер.
— І не думай, що я все забуду. Поговоримо, коли повернешся.
— Так, сер. Добре, сер.
Холлі повернулася, щоб іти, та Рут кашлянув, привертаючи увагу.
— Іще, капітане Шорт...
— Так, сер?
Обличчя командира набуло фіолетового відтінку, і якби його не знати, можна було б подумати, що він соромиться чогось.
66
— Ви добре попрацювали. Усе могло скінчитися гірше, набагато гірше.
Холлі заблимала. Може, її і не викинуть із Рекону.
— Дякую, сер.
Рут щось буркнув, і обличчя в нього стало звичного червоного кольору.
— А тепер геть звідси, і не повертайся, доки не накачаєшся магією по самісінькі гострі вуха!
Холлі зітхнула. От тобі і вдячність.
— Так, сер. Уже іду, сер.
Глава 4: ВИКРАДЕННЯ
ГОЛОВНОЮ проблемою для Артеміса була локація: як вистежити лепрекона. Ці істоти такі хитрі, що вештаються світом уже тисячі років, і нікому ще не вдалося зняти їх на фото чи відео. Ніхто навіть не спробував надурити людей, як то було з Лохнеським чудовиськом. Не дуже товариські ці зелені хлопці. Та ще й кмітливі. Нікому не вдалося прибрати до рук їхнє золото. Але ж і Книгу знайти ще нікому не вдалося. А якщо в тебе є ключ, то відгадати загадку дуже просто.
Артеміс викликав Батлерів до свого кабінету і звернувся до них із-поза невеличкої кафедри.
— Існують певні ритуали, які має здійснити кожен ельф, щоб відновити рівень магії, — пояснив Артеміс.
Батлер і Джульєтта кивнули, немов це була цілковито нормальна лекція.
Артеміс перегорнув кілька аркушів копії Книги і зупинився на виділеному абзаці.
— Твій дар походить від землі,
їй маєш бути вдячний ти.
Візьми зернятко і коли
Зійдуться дуб і повний місяць,
А ще вода, що поверта,
Зернятко ти сховай
Неподалік.
Дар поверни у землю.
Артеміс закрив текст.
— Зрозуміло?
Батлер і Джульєтта слухняно кивнули, проте обличчя в них були спантеличені.
Хлопець зітхнув.
— Лепрекони прив’язані до певних ритуалів. Дуже особливих, мушу додати. Можемо цим скористатися, щоб якогось із них вистежити.
Джульєтта підняла руку, хоча була на чотири роки старша за Артеміса.
— Так?
— Справа в тому, Артемісе... — нерішуче сказала вона, смикаючи пасмо білявого волосся, що не одному хлопцю здалося б дуже привабливим. — Щодо лепреконів...