Артеміє спохмурнів. Поганий знак.
— Твоя думка, Джульєтто?
— Лепрекони... Ти ж знаєш, що їх не існує, чи не так?
Батлер зморщився. Сам винен. Так і не вистачило часу розказати сестрі, у чому полягає їхня місія.
Артеміс із докорою подивився на слугу.
— Ви з Батлером іще не обговорювали справу?
— Ні. А мали?
— Звісно. Може, він вирішив, що ти над ним сміятимешся?
Батлер мало не підстрибнув. Саме це він і подумав. Джульєтта єдина наважувалася сміятися над ним і робила це напрочуд регулярно. Більшості вистачало одного-єдиного разу. Лише одного.
Артеміс прочистив горло.
— Припустімо, що ельфи існують, і я не якийсь там дурник, що вигадує казна що.
Батлер лише кивнув. Джульєтту це не переконало.
— Добре. Отже, як я уже сказав, Народ має виконувати особливий ритуал, щоб відновити свої сили. Згідно з перекладом, вони мають узяти жолудь із давнього дуба, що росте там, де ріка міняє свій напрямок. І повинні вони це зробити під час повного місяця.
В очах Батлера спалахнули вогники.
— Тож усе, що ми маємо зробити...
— Перевірити дані всіх метеорологічних супутників, що я і зробив. Можете мені не вірити, та старих дубів лишилося не так уже й багато, якщо вважати давніми ті, яким понад сто років. Якщо додати закрут річки і повний місяць, маємо рівно сто двадцять дев’ять місць у нашій країні. Маємо встановити за ними спостереження.
Батлер посміхнувся. Спостереження. Нарешті хазяїн розмовляє його мовою.
— І маємо дещо приготувати для нашого майбутнього гостя. — Артеміє передав Джульєтті аркуш паперу А4. — Ось що потрібно змінити в підвалі. Простеж, Джульєтто. Щодо листа.
— Так, Арті.
Артеміс ледь помітно спохмурнів. Із причин, які він не наважувався відкрити навіть собі, він не дуже заперечував, щоб Джульєтта називала його пестливим ім’ям. Так називала його мама.
Батлер почухав підборіддя. Хлопець помітив.
— Питання?
— Так, Артемісе. Цілителька з Хошиміну...
Хлопець кивнув.
— Знаю. Чому ми не захопили її?
— Так, сер.
— Згідно з «Альманахом Народу» Чі Луна, манускриптом сімнадцятого століття, що знайшли в загубленому місті Шшамо: «Якщо ельфи вип’ють міцних напоїв із рук Народу Бруду», — тобто з наших, — «для своїх братів і сестер вони помруть». Тож немає жодних гарантій, що за такого ельфа дадуть хоч унцію золота. Ні, мій друже, нам потрібна свіжа кров. Зрозуміло?
Батлер кивнув.
— Добре. Тепер кілька речей, що знадобляться нам під час прогулянки під місяцем.
Батлер звірився зі списком: похідне спорядження, кілька піднімачів для брів — нічого незвичного, хіба...
— Сонячні окуляри? Вночі?
Коли Артеміс посміхається так, як він це щойно зробив, у вампірів випадають ікла.
— Так, Батлере. Сонячні окуляри. Довірся мені.
Слуга так і зробив. Без жодних вагань.
Холлі активувала термальну котушку на костюмі і перебралася на 4000 метрів. Крильця колібрі виявилися просто неперевершеними. Батарея показувала чотири рисочки заряду — більше, ніж потрібно для швидкої подорожі через Європу до Британських островів. Звісно, правила наказували подорожувати над водою, якщо є така можливість, але Холлі не могла втриматися, щоб не торкнутися рукою найвищої снігової вершини Альп.
Костюм добре її захищав, проте холоду вдалося пробратися під тканину. На цій висоті місяць здавався неймовірно великим, можна було розрізнити всі до одного кратери на його поверхні. Сьогодні на небі сяяла ідеальна сфера. Магічний повний місяць. Відділ імміграції працює без перерви, бо сьогодні тисячі сумуючих за поверхнею ельфів намагаються вибратися назовні. Багато кому це вдасться, і потім вони влаштують веселу вечірку. Мантію землі пронизували незаконні тунелі, і поліція не могла за всім устежити.
Холлі пролетіла над узбережжям Італії до Монако, а потім перетнула Альпи і попрямувала до Франції. Вона обожнювала літати, як і всі ельфи. Якщо вірити Книзі, колись у них були власні крила, та вони зникли в ході еволюції. Але бажання літати лишилося. Прихильники старої школи вважають, що Народ походить від літаючих динозаврів. Можливо, птеродактилів. У них дуже схожа структура скелетів. Ця теорія пояснює, чому на лопатках у них лишилися кістяні нарости.
Холлі на якусь хвильку захотілося завітати до Діснейленду в Парижі. Там під прикриттям працювало кілька офіцерів ЛЕП, більшість із них — у павільйоні Білосніжки. Тож можна було сподіватися, що Народ Бруду їх не помітить. Але якщо туристи її сфотографують, і світлини опиняться в Інтернеті, Рут уже напевне позбавить її значка. Гірко зітхнувши, Холлі пролетіла повз різнокольоровий дощ феєрверків.