Над Ла-Маншем вона спустилася нижче, майже торкнулася пінних хвиль. Холлі покликала дельфінів, і ті попливли за нею, вистрибуючи з води і намагаючись не відставати. Вона бачила, як погано на них вплинуло забруднення: шкіра вицвіла, на спинах лишилися червоні рубці. І хоча дівчина посміхалася, серце в неї стискалося від болю. Народ Бруду має за це відповісти.
Нарешті попереду з’явився берег. Стара країна. Ейрія, земля, де розпочався час. Наймагічніше місце на планеті. Саме тут 10 000 років тому прадавня ельфійська раса, Де Дананн, боролася проти демона Фоморіанса, і від потужних магічних ударів розкололася земля й утворилася Протока Велетня. Саме тут стояла Ліа Файл, скеля по центру Всесвіту, де коронували королів ельфів, а пізніше і короля-людину Арда Рі. І саме тут, на превеликий жаль, Народ Бруду прилучився до магії, і це призвело до народження наймогутнішої нації людей. На щастя, усі інші люди вважали ірландців божевільними, та ірландці аж ніяк не намагалися спростувати цю теорію. Вони чомусь вбили у свої голови, що кожен ельф таскає за собою горщик із золотом, куди б він не пішов. Так, ЛЕП мав чималенькі запаси, тому що офіцери виконували дуже небезпечні завдання, та ані монетки ще не потрапило до рук людини. Втім, це не завадило ірландцям бігати за веселками, сподіваючись зірвати надприродний джекпот.
Незважаючи на все те, коли й була якась раса людей, що їх можна було б назвати родичами ельфів, то це були саме ірландці. Може, через їхню ексцентричність, може, через веселу вдачу. І якщо Народ був хоч якось пов’язаний із людством, як проголошує одна із теорій, то саме на Смарагдовому Острові потрібно шукати докази.
Холлі подивилася на мапу на наручному локаторі та переключилась на директорію магічних місць.
Найкращим місцем, звісно, була б Тара поблизу Ліа Файл, але в таку ніч, як сьогодні, кожен ельф, що отримав пропуск нагору, буде гопцювати саме там, тож краще туди й не потикатися.
Було іще одне місце, щоправда, не таке могутнє, зовсім неподалік, на північному сході від узбережжя. Туди легко дістатися з повітря, але для тих, хто приречений ходити по землі, воно майже недосяжне. Холлі натиснула на кнопку і спустилася до вісімдесяти метрів. Вона пронеслася понад наїжаченим вічнозеленим лісом, що змінився на залитий місячним сяйвом луг. Луг розрізала срібляста стрічка ріки, що звивалася петлею, і в затишному місті гордовито стояв дуб.
Холлі звірилася з локатором, чи немає поблизу когось живого. Корова за два поля звідси жодної безпеки не становила, тому ельфійка вимкнула двигуни й опустилася під могутнім деревом.
Чотири місяці очікувань. Навіть Батлер, професіонал до мозку кісток, почав боятися тих довгих ночей, сповнених вогкості та комариного дзижчання. На щастя, не кожної ночі місяць був повним.
Усе завжди було однаковим. Вони мовчки йшли до замаскованої схованки, Батлер перевіряв спорядження, Артеміс якийсь час пильно дивився у вічко телескопа. В таку мить здавалося, що природа навколо надто голосна. Батлерові хотілося свиснути, поговорити, зробити що завгодно, аби порушити цю гнітючу тишу. Але Артеміс був напрочуд зосереджений. Він не потерпів би, якби хтось його хоч трошки відволік. Діло є діло.
Сьогодні вони вирушили на північний схід. У місце, куди дістатися було найважче. Батлерові довелося тричі повертатися до джипу, щоб перетягти все спорядження через болото і два поля. Чоботи і штани було зіпсовано. А тепер ще й доведеться сидіти у схованці та відчувати, як під тобою хлюпає вода. Артеміс якимось дивом лишився сухим і чистим.
Схованка була справжнім витвором інженерного мистецтва, і певні оборонні підприємства уже почали виявляти до неї інтерес, проте Артеміс вирішив продати патент міжнародному виробнику спортивних товарів. Схованка-намет складалася з полімерного полотна, натягнутого на каркас зі скловолокна. Шар фольги, схожої на ту, що використовують в НАСА, утримував тепло всередині та захищав камуфляж зовні від перегрівання. Таким чином, жодна тварина, чутлива до тепла, не помітила би їхньої присутності. Спеціальна технологія дозволяла тканині знизу рухатися, заповнюючи кожну вільну ямку, наче рідина. Тут тобі і житло, і схованка, і пункт спостереження. Просто кидаєш пакунок до низинки і смикаєш мотузку.
Але нічого у світі не могло змінити гнітючої атмосфери. Артеміса щось турбувало. Це можна було зрозуміти, побачивши павутинку зморшок, що зібралися в зовнішніх куточках його синіх очей.
Через кілька ночей марного очікування Батлер наважився спитати.
— Артемісе, — нерішуче почав він, — я розумію, що то не моя справа, але я відчуваю, щось не так. І якщо я можу чимось допомогти...