Фоулі зробив аудіосигнал гучнішим, відфільтрувавши фонові звуки.
— Якість не дуже. Мікрофон вбудований у камеру. Тому він теж носом у землі.
— Непогана іграшка, — почули вони голос. Він явно належав людині. Низький. А це означає, що людина доросла.
Рут підняв брови:
— Іграшка?
— Він уважає нашу зброю несерйозною.
— Гм... — Раптом він зрозумів, наскільки важливе це просте речення: — Вона дістала зброю.
— Зачекай. Далі буде гірше.
— Здається, без бою ти не захочеш здаватися? — втрутився інший голос, і командиру стало якось ніяково від нього. — Ні, — продовжив незнайомець. — Не захочеш.
— Погано, — погодився Рут, і його обличчя зблідло, чого ніколи ще не траплялося. — Схоже на засідку. Ці двоє на неї чекали. Як таке можливе?
Із колонок почувся голос Холлі, напружений, як завжди у мить небезпеки. Командир зітхнув. Принаймні вона лишилася живою. Та компанія поганих новин поповнилася, коли з розмови стало зрозуміло, що вороги не лише погрожують, друга людина демонструє на диво чудову обізнаність із ельфійським життям.
— Він знає про Ритуал!
— Зараз почуєте найгірше.
Рут так і роззявив рота:
— Найгірше?
Знову пролунав голос Холлі. Настала черга мес- меру.
— Ну, зараз вона їм покаже, — пробурчав Рут.
Дарма він сподівався. Месмер не спрацював, крім того він, схоже, насмішив незнайомців.
— От і все, що ми знаємо про Холлі, — зауважив Фоулі. — Один із цих людей трохи покрутив камеру, і ми втратили зв’язок.
Рут потер лоба.
— Не багато ж ми маємо. Не знаємо, ані який вигляд вони мають, ані їхніх імен. Ми не можемо бути на сто відсотків переконаними, що маємо оголошувати тривогу.
— Хочете доказів? — спитав Фоулі та перемотав запис. — Я їх вам знайду.
Він знову ввімкнув відео.
— Дивіться. Зараз я прокручу повільніше. Один кадр за секунду.
Рут так близько присунувся до монітора, що міг навіть розрізнити пікселі.
— Капітан Шорт виконує посадку. Вона знімає шолом. Нахиляється, можливо, щоб підняти жолудь, і... от!
Фоулі натиснув на паузу, картинка застигла.
— Не бачите нічого незвичайного?
На серці у командира похололо. В правому верхньому кутку кадру щось з’явилося. На перший погляд щось схоже на промінь світла, та від чого було це світло? Чи може воно віддзеркалилося?
— Можеш збільшити?
— Легко.
Фоулі натиснув кілька клавіш, і зображення збільшилося на чотириста відсотків.
— Не може бути, — видихнув Рут.
На моніторі перед ними був слід від гіподермічного пострілу. Жодних сумнівів. Можна було вважати, що капітан Шорт зникла без вісті. Скоріше за все, вона уже мертва. Проте є невеличка ймовірність, що вороги захопили її в полон.
— Скажи, що в нас іще лишився локатор.
— Так. Сигнал дуже гарний. Вони рухаються на північ зі швидкістю вісімдесят кліків за секунду.
Рут трохи помовчав, обмірковуючи справу.
— Оголошуй тривогу. Нехай хлопці зі служби вилову піднімають свої дупи і мчать сюди. Підготуй їх до підйому на поверхню. Хочу, щоб серед них було двійко техніків. І ти також, Фоулі. Можливо, доведеться зупиняти час.
— Десята нуль чотири, командире. Підключаємо Рекон?
Рут кивнув:
— Давай.
— Покличу капітана Вейна. Він кращий.
— Ні, — заперечив Рут. — Для такої роботи нам потрібен кращий із найкращих. Тобто я. Я сам керуватиму операцією.
Фоулі так здивувався, що не зміг навіть слова сказати...
— Ви... Ви...
— Так, Фоулі. І не дивись на мене так спантеличено. У мене за плечима більше вдалих справ, ніж у будь-кого з наших офіцерів за всю історію відділку. До того ж, я навчався в Ірландії. Іще за часів циліндрів і кийків.
— Але ж то було п’ятсот років тому, і ви були трохи молодшим, м’яко кажучи.
Рут недобре посміхнувся.
— Не хвилюйся, Фоулі. Я той іще перець. А вік легко компенсує великий пістолет. Нумо, до роботи. Вирушаємо наступним потоком.
Фоулі зробив так, як йому було наказано. Коли у командира так блищать очі, варто стулити пельку і бігти виконувати завдання. Але була іще одна причина, чому Фоулі мовчки погодився. Він раптом зрозумів, що Холлі опинилася в справжній небезпеці. Друзів у кентаврів не так уже й багато, і йому не хотілося втрачати одного із тих небагатьох, що він мав.
Артемісу дуже подобалися технічні новинки, але такого обладнання, як у ельфійки, він іще ніколи не бачив.
— Вражає, — пробурмотів він. — Можемо зараз його вивести з ладу, та все одно непогано заробимо на патентах.