— Пані, — сказав він, — у мене до вас пропозиція.
Істота мляво кивнула головою.
— Вина, — прохрипіла вона, і голос у неї був сухий і гострий, немов по шкільній дошці провели цвяхом. — Вина, англійцю.
Артеміс посміхнувся. Хист до іноземних мов, нестерпність світла. Добре, добре.
— Ірландець, власне. Тож, що до моєї пропозиції?
Цілителька посварилася кощавим пальцем.
— Спершу вино. Потім розмови.
— Батлере?
Охоронець поліз до кишені і витяг півпінти найкращого ірландського віскі. Артеміс узяв у нього пляшку і протягнув у напрямку тіні. Не встиг він зняти окуляри, як із темряви з’явилася рука, більше схожа на курячу лапу, і вхопила віскі. Ряба зелена рука. Жодних сумнівів.
Артеміс ледь утримав тріумфальну усмішку.
— Заплатіть нашому другові, дворецький. Усе до копійки. Пане Нгуєне, усе має лишитися суворо між нами. Ви ж не хочете знову зустрітися з Батлером, чи не так?
— Аж ніяк, пане Фаул. Мій рот на замку.
— Хай так і лишається. Або Батлер навісить на нього довічний замок.
Нгуєн майже побіг геть, такий радий, що лишився живий, що навіть не перерахував пачку американських банкнот. Зовсім на нього не схоже. В будь-якому разі, сума була точною. Усі двадцять тисяч доларів. Непогано за півгодини роботи.
Артеміс повернувся до цілительки.
— Що ж, пані, у вас є те, що мені потрібно.
Язичок цілительки спіймав останню краплину алкоголю в куточку губ.
— Так, ірландцю. Головний біль. Гнилий зуб. Я вилікую.
Артеміс знову опустив на очі окуляри нічного бачення і пригнувся до жінки.
— Я цілком здоровий, пані, якщо не зважати на алергію на пил, проте, здається, ви мені в цьому не допоможете. Ні. Мені потрібна ваша Книга.
— Книга? — обережно перепитала цілителька. — Не знаю ніякої книги. Я лікую. Хочеш книгу, іди до бібліотеки.
Артеміс театрально зітхнув.
— Ви не цілителька. Ви ельф, пшог[1],фея, кадалун[2]. Залежно від того, якій мові ви надаєте перевагу. І мені потрібна ваша Книга.
Досить довго істота нічого не казала, потім вона відкинула з лоба шаль. У зеленому світлі окулярів нічного бачення її обличчя було схоже на хелоуїнську маску. Ніс міфічної істоти був довгий і гачкуватий, золотаві очі скоріше скидалися на дві шпарини.
Вуха, як водиться, були гострі, та через алкоголь шкіра стала зовсім блідою.
— Якщо ти знаєш про Книгу, людино, — повільно сказала вона, намагаючись триматися тверезо, — тоді гобі відомо і про магію, що ховається в моєму кулаці. Я можу вбити тебе, лише клацнувши пальцями.
Артеміс знизав плечима.
— Не думаю. Подивись на себе. Ти майже мертва. Рисова горілка притупила твої почуття. Ти скотилася до того, що виводиш бородавки. Сумно. Я тут, щоб урятувати тебе. В обмін на Книгу.
— Навіщо людині знадобилась Книга?
— Це тебе не стосується. Досить того, що ти знатимеш, який вибір маєш.
Гострі вуха ельфійки ворухнулися. Вибір?
- Перше: ти відмовляєшся дати Книгу, і ми повергаємось додому, лишаючи тебе гнити в цій багнюці.
- Так, — сказала істота, — я вибираю цей варіант.
- Е, ні. Не поспішай. Якщо ми підемо без Книги, ти помреш через день.
- День! День! — зареготала цілителька. — Та я переживу тебе на століття. Навіть ті ельфи, що мешкають у світі людей, живуть цілу вічність.
Але ж не з півпінтою святої води у шлунку, — зауважив Артеміс і помахав порожньою пляшкою з-під віскі.
Цілителька зблідла, потім хрипло зойкнула, хапаючись за горло.
— Свята вода! Ти мене вбив, людино.
— Саме так, — погодився Артеміс. — За хвилинку все всередині почне пекти.
Ельфійка обережно помацала шлунок.
— Другий варіант?
— Ага, тепер слухаєш? Дуже добре. Варіант номер два. Ти даєш мені Книгу лише на тридцять хвилин. Потім я повертаю тобі магічні здібності.
Цілителька аж рота роззявила.
— Повернеш магічні здібності? Неможливо.
— Можливо. У мене є дві ампули. Одна з водою із ельфійського джерела, розташованого за шістдесят метрів нижче кільця Тари, — можливо, наймагічнішого місця на світі. Вона нейтралізує святу воду.
— А друга?
— Невеличка порція людської магії. Вірус, що живиться алкоголем, змішаний із реагентом росту. Ця рідина виведе з твого тіла весь алкоголь до останньої краплини, позбавить залежності й навіть підлікує твою ельфійську печінку. Буде трохи незвично, але за день ти стрибатимеш, немов тобі знову тисяча років.
Істота облизала губи. Знову повернутися до Народу? Спокусливо.