Артеміс указав на контрольну панель.
— Зупини.
Батлер хотів заперечити. Але нічого не сказав. Прикусив язика і натиснув на кнопку. На моніторі завмерли вишні, в повітрі повисли падаючі пелюстки. І що найцікавіше, там раптом з’явилося з десяток темних силуетів.
— Що за дідько! — не втримався Батлер. — Звідки вони повилазили?
— Вони під захистом, — пояснив Артеміс. — Високошвидкісні вібрації. Непомітні для людського ока...
Та помітні для камери, — кивнув Батлер. Артеміс. Завжди на два кроки попереду. — От якби завжди носити її з собою.
-— Якби. Проте ми можемо замість неї взяти дещо інше...
Артеміс обережно підняв зі столу залишки шолома Холлі. Засунути голову Батлера в маленький шолом — це те ж саме, що запхати картоплю в наперсток. Та нічого. Отже, непошкодженими лишилися візор і кнопки керування. Ремінці безжально спотворили, щоб шолом хоч якось наліз на череп дворецького.
—- Ця штука обладнана кількома фільтрами. Один із них — протизахисний. Давай випробуємо, як він працює.
Артеміс поправив залишки шолома на голові слуги.
— Звісно, специфіка розташування очей гарантує мертву зону, але це тобі не заважатиме. Увімкни камеру.
Батлер увімкнув пристрій, і Артеміс почав активувати фільтр за фільтром.
— Цей?
— Ні.
— Цей...
— Усе почервоніло. Ультрафіолетовий. Жодного ельфа.
— А тепер?
— Ні. Здається, поляроїд.
— Останній.
Батлер посміхнувся. Акула, що помітила неприкриту спину.
— Маємо.
Тепер він бачив світ таким, яким той і був, куди не глянь — з офіцерами ЛЕП.
— Гм-м, — замислився Артеміс. — Стробувальний імпульс, думаю. Дуже висока частота.
— Зрозуміло, — підтакнув Батлер.
— Метафорично або буквально? — посміхнувся працедавець.
— Саме так.
Артеміс посерйознішав. Знову жарти. Що далі? Надягти клоунські черевики і ходити колесом по залі?
— Гаразд, Батлере. Час тобі братися за те, що в тебе виходить найкраще. Схоже, до нас завітали непрошені гості...
Батлер випростався. Подальші інструкції не потрібні. Він затягнув ремінці та швидко рушив до дверей.
— О! До речі, Батлере.
— Так, Артемісе?
— Я б волів, щоб їх налякали до смерті. Якщо можливо.
Слуга кивнув. Якщо можливо.
Підрозділ номер один Служби Вилову ЛЕП був найкращим і найрозумнішим. Кожне ельфеня мріяло вирости й одного дня надягти форму командос із першого підрозділу. Вони були елітою. Вороги ховалися, лише чули їхні імена. У випадку з капітаном Кельном ці слова можна було розуміти буквально. Адже другим його ім’ям було Трабл, тобто «неприємність». Кельп сам обрав його на церемонії повноліття, коли поступав до Академії.
Трабл очолював команду на території маєтку. Як завжди, він виступав першим, готовим розпочати бійку, коли та, як він потайки сподівався, почнеться.
— Перевірка, — прошепотів він у мікрофон, що змією обкрутився навколо шолома.
— Негативно у першого.
— Нічого, капітане.
— Велике нічого, Трабле.
Капітан Кельп скривився.
— Ми на завданні, капрале. Дотримуйтесь протоколу.
— Але ж мама сказала!
— Мене не обходить, що там мама сказала, капрале! Ранг є ранг! Звертайтеся до мене «капітан Кельп».
— Так, сер. Капітане! — образився капрал. — Але більше не проси мене прасувати твою туніку.
Трабл відділив канал зв’язку з братом, щоб їх не чула решта команди.
— Не теревень ти про маму, гаразд? І про прасування. Тебе взяли на завдання лише тому, що я попросив! А тепер поводься як професіонал або тримайся подалі!
— Гаразд, Трабсе.
— Трабл! — закричав капітан Кельп. — Мене звуть Трабл. Не Трабс, не Траб. Трабл! Зрозуміло?
— Зрозуміло. Трабл. Матуся має рацію. Ти ще дитина.
Капітан Кельп дуже непрофесійно вилаявся і переключився на відкритий канал. Саме вчасно, щоб почути незвичний звук.
— Ар-р-рк-к.
— ІЦо то було?
— Що?
— Не знаю.
— Нічого, капітане.
. Але Трабл, коли складав іспити на капітана, проходив Розпізнавання Звуків, тому був переконаний, що почув саме «Ар-р-рк-к», ніби хтось розмахнувся сокирою біля дихальної трубки. Дуже схоже на брата. Побіг у кущі.
— Граб? Із тобою все гаразд?
— Для тебе я капрал Граб.
Кельп від злості розтоптав стокротку.
— Перевірка. Звітуйте по порядку.
— Перший, ОК.
— Другий, добре.
— Третій, занудився, але живий.
— П’ятий, наближаюся до західного крила.
Кельп завмер.
— Зачекайте. Четвертий? Ти тут, Четвертий? Як справи?
— ... Нічого, крім статичного потріскування.