— Як мені знати, що тобі можна довіряти? Ти мене вже раз надурив.
— Слушне зауваження. Ось тобі пропозиція. Я дам тобі сироватку проти святої води. А коли отримаю Книгу, передам лікувальну. Тож вирішуй.
Ельфійка замислилася. У шлунку вже з’явилися перші болісні судоми. Вона простягнула руку.
— Згодна.
- Так я і думав. Батлере?
Величезний слуга розгорнув пакунок, у якому пули шприц і дві ампули. Він узяв ампулу з прозорою рідиною і вколов у вологу руку ельфійки. Та заклякла, але за кілька секунд розслабилася.
- Потужна магія, — ледь чутно сказала вона.
-Так, проте не така сильна, яку матимеш ти, коли отримаєш другий укол. Тепер Книга.
Цілителька полізла до складок брудної сукні та довго там копирсалася. Артеміс затамував подих. Скоро Фаули повернуть свою велич. З’явиться нова імперія на чолі з Артемісом Фаулом Другим.
Ельфійка простягнула стиснутий кулак.
Усе одно не зможеш нею скористатися. Написана на прадавній мові.
Артеміс кивнув, не маючи сил щось сказати.
Цілителька розкрила вузлуваті пальці. На долоні в неї лежала крихітна золота книжка, не більше за коробку сірників.
- Тримай, людино. Тридцять хвилин. Не більше.
Батлер обережно взяв мініатюрний том. Він активував компактну цифрову камеру і заходився фотографувати сторінку за сторінкою. Процес зайняв кілька хвилин. Після закінчення роботи кожну світлину зберегли на картці камери. Коли йшлося про інформацію, Артеміс намагався уникнути ризику. Обладнання в аеропорту могло швидко знищити багато цінного. Тому він наказав помічникові перекинути файли на телефон, а звідти на електронну пошту в будинку Фаулів у Дубліні. Тридцять хвилин ще й не минули, а папка зі сторінками ельфійської книги уже була в безпеці на сервері Фаулів.
Артеміс повернув маленьку книжечку володарці.
— Із тобою приємно мати справу.
Ельфійка завалилася на коліна.
— Друга порція, чоловіче?
Артеміс посміхнувся.
— Ага, лікувальне зілля. Здається, я обіцяв.
— Так. Людина обіцяла.
— Дуже добре. Та перед тим, як ти її отримаєш, мушу попередити, що відчуття не з приємних. Тобі не сподобається.
Ельфійка махнула рукою на брудну циновку.
— Думаєш, це мені подобається? Я хочу знову літати.
Батлер відкрив другу ампулу і зробив укол у сонну артерію.
Цілителька впала на підлогу, і її тіло скрутилося в конвульсіях.
— Час іти, — сказав Артеміс. — Коли з тіла виходить алкоголь, накопичений за сотні років, видовище жахливе.
Батлери працювали у Фаулів кілька століть. Так було завжди. Деякі видатні лінгвісти навіть висували теорію, що саме від цього прізвища і походить англійський іменник «дворецький» — butler. Перша згадка про цю незвичайну угоду стосується тих часів, коли Віргіл Батлер поступив на службу охоронцем, кухарем та прислужником до лорда Х’юго де Фоля на період одного зі славетних хрестових походів.
Коли дітям Батлерів виповнювалося десять, їх відсилали до приватного навчального центру в Ізраїлі, де вони навчалися всього необхідного, щоб охороняти нащадків Фаулів. Програма включала в себе і вишукану кулінарію, і влучну стрільбу, і прийоми бойових мистецтв, першу медичну допомогу та інформаційні технології. Якщо ставалося так, що не було підходящого Фаула, то Батлерів охоче брали до себе охоронцями особи королівської крові, як правило, з Монако та Саудівської Аравії.
Якщо доля зводила Фаулів і Батлерів, вони на все життя лишалися разом. Робота була важкою, самотньою, проте й винагород вистачало, якщо, звісно, пощастило лишитися живими. Якщо ж ні, родина отримувала шестизначну суму плюс щомісячну пенсію.
Наш Батлер охороняв молодого Артеміса вже дванадцять років, із тієї миті, як той народився. І, хоча їх розділяло багато років, вони були чимось значно більшим, ніж хазяїн та слуга. Артеміс був тією людиною, що ліпше за всіх могла підійти на роль друга Батлера, а Батлер міг бути чимось на кшталт батька, хоча й підкорявся наказам.
Батлер мовчав, поки вони, зробивши пересадку на шляху з Бангкоку, не опинилися в літаку в аеропорті Хітроу.
— Артемісе?
Хлопець підвів очі від монітору ноутбука. Уже почав перекладати.
— Так?
— Ельфійка. Чому б нам було просто не взяти Книгу і залишити її помирати?
— Труп є доказом, Батлере. А так у Народу не буде жодного приводу щось запідозрити.
— А цілителька?
— Навряд чи вона комусь зізнається, що давала Книгу людині. В будь-якому разі я підмішав до другого уколу сироватку амнезії. Коли вона прийде до тями, то забуде геть усе про останній тиждень.