— Що за маєток?
Рут зупинився.
— Зараз не час для жартів, в’язню. Минула вже половина відпущеного нам часу. Іще кілька годин — і один із моїх найкращих офіцерів зникне в синьому спалаху!
Мульч знизав плечима.
— Мене не обходить. Не забувайте, я простий злочинець. І до речі, я знаю, чого ви від мене хочете. І відповідь — ні.
— Ми ж із тобою іще ні про що не говорили.
— І так зрозуміло. Я залізаю в будинки. Це будинок. Ви залізти туди не можете, бо втратите свою магічну силу. Моя ж сила давно зникла. Як два і два.
Рут виплюнув сигару.
— Хіба в тебе немає сумління? Усе наше життя під загрозою.
— Не моє життя. Що ельфійська тюрма, що людська. Мені байдуже.
Командир замислився.
— Гаразд, негіднику. Скорочу твоє ув’язнення на п’ятдесят років.
— Вимагаю амністії.
— Тільки уві сні, Мульче.
— Або так, або ніяк.
— Сімдесят п’ять років під мінімальним наглядом. Або так, або ніяк.
Мульч удав, що розмірковує. Не так уже й погано, враховуючи те, що він усе одно збирався втікати.
— Одиночна камера?
— Так, так. Одиночна камера. Ну що, берешся?
— Добре, Джуліусе. Лише тому, що ти попросив.
Фоулі шукав підходящу іридокамеру.
— Кольору лісового горіха, здається. Може, трохи жовтуваті. У вас вражаючі очі, пане Мульче.
— Дякую, Фоулі. Мама завжди казала, що це найкрасивіше, що я маю.
Рут міряв кроками кабінет.
— Чи ви двоє усвідомлюєте, що в нас обмаль часу? До біса колір. Просто видай йому камеру.
Мініатюрним пінцетом кентавр витяг із розчину об’єктив.
— Це не для краси, командире. Чим більше колір схожий на рідний, тим менше перешкод отримаємо.
— Хай там що, та давай уже швидше.
Фоулі міцно ухопив Мульча за підборіддя, щоб той не ворухнувся.
— Ну от. Тепер ми завжди поруч.
Фоулі вставив мініатюрний циліндрик у кущі волосся, що стирчало з вуха Мульча.
— Тепер і звук маємо. На випадок, якщо тобі доведеться кликати нас на допомогу.
Гном криво посміхнувся.
— Вибачте, що мене не розпирає від гордощів. Мені здається, що в мене і без допомоги краще виходить.
— Якщо сімнадцять арештів можна назвати «виходить», — зареготав Фоулі.
— Ого! У нас з’явився час на жарти?
Рут ляснув кентавра по плечу:
— Він має рацію. Часу обмаль. Ходімо.
І він потягнув Мульча по траві до групки вишеньок.
— Хочу, щоб ти почав копати тут і з’ясував, як той Фаул про нас дізнався. Може, в нього там якийсь пристрій спостереження. Що б то не було, знищ. Якщо зможеш, знайди капітана Шорт і подивись, що реально для неї зробити. Якщо вона загинула, то для біобомби все готово.
Мульч оглянув ґрунт.
— Не подобається мені.
— Що тобі не подобається?
— Земля. Відчуваю вапняк. Дуже тверда порода. Можу і не прогризти.
Підійшов Фоулі.
— Я проводив сканування. Первісна забудова була на скелі, але пізніші частини стоять уже на глині. У винному погрібці на півдні взагалі дерев’яна підлога. Той, хто має такого рота, як ти, не зупиниться.
Мульч вирішив уважати кентаврові слова радше компліментом, аніж образою. Розстібнув клапан іззаду на штанях.
— Гаразд. Відійдіть.
Рут і офіцери ЛЕП кинулися до прикриття, але Фоулі, який іще ніколи не бачив, як гном риє тунелі, вирішив лишитися і поспостерігати.
— Хай тобі щастить, Мульче.
Гном роззявив рота.
— А уу, — сказав він і нахилився. Кентавр озирнувся.
— А де всі...
Та закінчити він не встиг, тому що рота йому заліпила добряча грудка не так давно проковтнутої і щойно перетравленої глини. Коли Фоулі витер обличчя, Мульч уже зник в ямі, а з-поза вишень лунав такий регіт, що навіть гілки на деревах гойдалися.
Мульч просувався вздовж суглинного шару біля вулканічної породи. Чудова консистенція, камінців зовсім мало. Багато комах. Це дуже важливо для здорових зубів, адже вони — найважливіше, що може мати гном, і майбутня дружина дивитиметься перш за все на них. Мульч спустився іще нижче, живіт майже зачепив скелю. Чим глибший тунель, тим менше шансів, що сліди роботи побачать на поверхні. В наш час варто бути дуже обережним: повсюди натикано датчиків руху і фугасів. До чого лише не вдаються Люди Бруду, аби захистити свої цінності. Як бачимо, вони мають рацію.
Мульч відчув вібрацію зліва. Кролі. Гном зафіксував координати на своєму внутрішньому компасі. Ніколи не буде зайвим знати, де перебуває місцева фауна. Він обійшов кролячу нірку і попрямував до фундаменту будинку так, щоб зайти з південного заходу.
Знайти винний погрібець було легко. Кілька століть залишки вина просочувалися крізь підлогу, і земля навколо набула винного смаку. Серйозний букет, ніякої легковажності. Трохи фруктового присмаку, але він не робить вино легким. Особливе вино, що зберігають на нижніх полицях. Гарна глина.