— Кімната із сейфом!
Серце в Артеміса завмерло. Надурили! Його, Артеміса Фаула, надурили, хоча він і готувався до чогось подібного. Повірити неможливо. І все через його самовпевненість. Вона його засліпила, і тепер увесь план під загрозою.
Він узяв рацію і викликав Джульєтту. Шкода, що вони вимкнули лінію внутрішнього зв’язку, але її легко було прослухати.
— Джульєтто?
— Прийом.
— Де ти зараз?
— На кухні. Псую нігті через цю кляту тертушку.
— Облиш, Джульєтто. Перевір полонянку.
— Але ж, Артемісу, морква прилипне, і її потім не відмиєш.
— Облиш, Джульєтто! — закричав Артеміс, — Кидай усе і перевір полонянку!
Джульєтта слухняно все кинула. І рацію теж. Ображатиметься кілька днів. Ну і нехай. Немає часу хвилюватися про дівчисько з непомірним его. Він має більш важливі справи.
Артеміс натиснув головну кнопку комп’ютеризованої системи спостереження. Єдиний шанс позбавитися запису — перезавантажити всю систему. За кілька тривожних секунд монітор блимнув і заспокоївся. На екранах усе було зовсім не так, як мить тому.
У кімнаті із сейфом була гротескна істота. Очевидно, вона знайшла потаємне відділення. І не лише знайшла, а ще й замок відімкнула. Дивовижно. Та Батлер викрив незваного гостя. Підкрався ззаду. Не встигне ця істота моргнути, як лежатиме носом у килимі.
Артеміс переключився на Холлі. Ельфійка знову довбала підлогу. Піднімала ліжко і опускала його знову і знову, немов...
І тут Артеміса немов водою облили. Холлі якось удалося пронести в камеру жолудь, і їй вистачило б і квадратного сантиметра землі. Якщо Джульєтта лишила б двері відчиненими...
— Джульєтто! — закричав він у рацію. — Джульєтта! Не заходь туди!
Марно. Рація лежала на підлозі в кухні, і Артемісу лишалося спостерігати, як сестра Батлера прямує до дверей полонянки і бубонить щось про моркву.
— Кімната із сейфом! — кинувся бігти Батлер.
Інстинкти підказували хапатися за всі пістолети, та виучка взяла гору. Ельфійська зброя значно краща за ту, що в нього. Хто знає, скільки барелів можна отримати з того боку дверей. Ні, зараз він має бути якомога обережнішим.
Він приклав долоню до дерева, прислухався до вібрацій. Нічого. Отже, техніки немає. Батлер обхопив пальцями ручку, легенько повернув. Іншою рукою дістав із кобури автоматичного зігзауера. Збігати за гвинтівкою він не встигне. Доведеться стріляти з пістолета.
Двері безшумно відчинилися, саме так, як і думав Батлер. Він сам змастив усі петлі в домі. Перед ним був... Якщо чесно, Батлер навіть не знав, як можна було назвати цю істоту. Якби він нічого не знав, то присягнувся би, що перед ним ніщо інше, як величезний тремтячий...
А потім воно вибухнуло, обдавши бідолашного дворецького неймовірною кількістю землі і бруду! Немов на нього посипалися сотні кувалд. Батлера підхопило і відкинуло до стіни.
Він лежав і, поринаючи в темряву, молився, щоб Артемісу не вдалося записати цей епізод на відео.
*
Холлі слабшала. Ліжко було вдвічі важче за неї, краї рами лишали на долонях глибокі борозни. Але зупинитися вона не могла. Вона була вже так близько.
Вона знову опустила раму на цемент. Із-під ніг вилетіла хмара сірої пилюки. Щосекунди Фаул може
здогадатися про план, і їй знову зроблять гіподермічний укол. Та поки що...
Вона стиснула зуби і підняла ліжко на висоту колін. А потім побачила. Коричнева стрічка на сірому тлі. Невже правда?
Біль забувся. Капітан Шорт кинула ліжко й опустилася на коліна. Скрізь цемент дійсно проглядав клаптик землі. Холлі намацала в чоботі жолудь і обережно обхопила його розбитими в кров пальцями.
— Повертаю тебе до землі, — прошепотіла вона, вкручуючи кулак у невеличкий отвір. — І прошу хисту, на який маю право.
Цілу секунду нічого не відбувалося. Може, дві. Тоді Холлі відчула, як у руку полинула магія, немов розряд від дроту під електричною напругою. Від шоку вона відлетіла в інший бік кімнати. На мить світ навколо неї закрутився калейдоскопом кольорів, та згодом усе заспокоїлося. Холлі була вже не тим переможеним ельфом, як хвилину тому.
— Гаразд, пане Фауле, — посміхнулася вона, спостерігаючи, як блакитні іскорки ельфійської магії зцілюють рани. — Подивимось, як можна отримати дозвіл покинути ваш будинок.
*
— Облиш усе, — повторювала Джульєтта. — Кидай усе і перевір полонянку! — Дівчина сердито
перекинула через плече пасмо білявого волосся. — Мабуть, він уважає мене покоївкою!
Вона ляснула по дверях долонею.
— Я заходжу, дівчинко-ельф, тож якщо ти робиш щось таке, чого я не маю бачити, будь ласка, припини.