У будь-який інший день Батлер би вже побіг. Він би вже подолав половину сходів, доки розум устиг підключитися до процесу. Але сьогодні через плече у нього висіла молодша сестра і розказувала якісь нісенітниці, і йому аж ніяк не хотілось підставляти її під ворожий вогонь. У такому стані, у якому зараз перебувала Джульєтта, вона, напевне, спробувала б викликати на поєдинок елфійських командос. І хоча говорити сестра могла що завгодно, вона лишалася ще дитиною. Легка здобич для тренованого вояка. Тож Батлер пригнувся, притулив Джульєтту до гобелену за обладунками і перевірив запобіжник. Добре. Ну ж бо, ідіть сюди, хлопчики.
У пилюці щось рухалося. І Батлер одразу зрозумів, що це щось не було людиною. Дворецький відвідав не одно сафарі, щоб не впізнати тварину з першого погляду. Придивився до ходи. Можливо, примат. Схожа статура. Але більший за будь-якого примата, що дворецький бачив раніше. Якщо це примат, то пістолет не дуже допоможе. У череп самця можна висадити п’ять обойм, і все одно у того лишиться час, щоб тебе проковтнути. Лише тоді мозок тварини зрозуміє, що вона мертва.
Але то був не примат. Примати не можуть бачити в темряві. А ця істота бачила. Із-поза косматого чуба виглядали розжарені червоні очі. Ікла. Мало не завбільшки зі слонячі бивні. Вигнуті та гострі. Гарна зброя для потрошіння. У Батлера стиснувся шлунок.
Таке відчуття у нього вже було. В перший день у швейцарській академії. Страх.
Істота вийшла з хмари пилу. Батлер ледь утримався від зойку. Вперше після академії. Такого ворога він іще не зустрічав. Тут дворецький помітив, що ельфи зникли. Прислали замість себе примітивного мисливця. Істоту, що не цікавиться ані магією, ані правилами. Просто вбиває все на своєму шляху, незважаючи на вигляд. Ідеальний хижак. Це можна було зрозуміти, лише глянувши на будову зубів, немов створених для того, щоб розривати м’ясо, на застиглу під нігтями кров і на очі, що горіли ненавистю.
Троль крокував до них, мружачись від світла люстр. Жовті пальці чіплялися за мармурову плитку, висікаючи іскри. Він принюхувався до незнайомих запахів, схиливши голову набік. Батлер уже бачив таку позу — у пітбулів за мить до того, як їх відпускали на ведмедя російські дресирувальники.
Патлата голова завмерла, ніс потягнувся в напрямку Батлерової схованки. Це не збіг обставин. Дворецький подивився крізь пальці залізної рукавиці. Полювання почалося. Тепер, коли джерело запаху визначено, хижак спробує непомітно наблизитись, а потім на них накинеться.
Та, схоже, троль не читав підручників для хижаків. Він навіть і не подумав підкрадатися, одразу стрибнув. Він пересувався швидше, ніж Батлер припускав. Троль пробіг через вестибюль, відкинув металеві обладунки, немов то був манекен у вітрині магазину.
Джульєтта моргнула.
— Ого! — сказала вона. — Боб Велика Нога. Канадський чемпіон тисяча дев’яносто восьмого року. Я думала, ти в Андах, шукаєш родичів.
Батлер нічого їй не сказав. Сестра не сповна розуму. Тож хоч помре щасливою. Поки мозок робив такий сумний висновок, рука уже потяглася за зброєю.
Він натиснув на курок так швидко, як тільки дозволяв механізм зігзауера. Два в груди, три проміж очей. Такий план. У груди він вистрілив, та троль утрутився раніше, ніж Батлер устиг закінчити операцію. Втручання проводилося за допомогою іклів, якими троль спробував підчепити дворецького. Вони штовхнули його в бік і розрізали бронежилет, немов бритва рисовий папір.
Батлер відчув холодний біль: гострі ікла пробили грудну клітку. Він одразу зрозумів, що рана смертельна. Дихати стало важко. Перебита одна з легень. Тролеве хутро потемнішало від крові. Його крові. Ніхто не може стільки її втратити і лишитися живим. Раптом біль змінився цікавою ейфорією. Якийсь природний анестетик, який вприскується через ікла тварини. Небезпечніше, ніж найнебезпечніша отрута. За хвилину Батлер не лише припинить опір, він хихотітиме аж до самої смерті.
Дворецький намагався опиратися дії наркотиків і водночас виривався із тролевих лап. Дарма. Бійку він програв, ледь її розпочавши.
Троль загарчав і підкинув людину над головою. Батлер із такою силою вдарився об стіну, що кістки не витримали. Стіна тріснула від підлоги до стелі. Хребет вірного слуги теж. Тепер він помре не від утрати крові, а від паралічу.
Джульєтта ще перебувала під впливом месмера.
— Давай, братику. Піднімайся. Ми всі знаємо, що ти придурюєшся.
Троль завмер. У ньому пробудилася примітивна зацікавленість. Він би запідозрив якусь пастку, якби міг сформувати таку складну думку. Врешті-решт, переміг апетит. Істота відчула запах плоті. Свіжий і ніжний. Плоть тих, хто жив над землею, була зовсім іншою. Просочена надземними запахами. Коли ти хоч раз спробував м’яса, що виросло на свіжому повітрі, відмовитися від нього буде дуже важко. Троль облизав зуби і потягнувся брудною рукою...