На екрані не було нічого, окрім снігу.
— Давай, — поквапив Рут. — Скоріше!
Фоулі протиснувся повз командира.
— От якби ви ще не загородили прохід.
Рут трохи посунувся. Особисто він уважав, що це проблеми кентавра, якщо він не може дістатися потрібної плати. Голова Фоулі зникла за панеллю доступу.
— Щось є?
— Нічого. Завади.
Рут постукав по екрану. Не дуже вдала думка. По-перше, не було і одного шансу на мільйон, що це дійсно спрацює, а по-друге, тому що плазмовий монітор був іще дуже гарячим після багатьох годин роботи.
— Дарвіт!
— До речі, не торкайтеся монітора.
— Ха-ха. Маємо час на жарти?
— Аж ніяк. Щось є?
Сніг перетворився на постаті, які можна було вже впізнати.
— О, тепер добре. Маємо сигнал.
— Я активував другорядну камеру. Боюсь, відео на ній не таке круте, втім, нам вистачить.
Рут нічого не сказав. Він дивився на екран. Мабуть, там кіно. В реальному житті такого не буває.
— Що відбувається? Щось цікаве?
Рут спробував відповісти, але у його військовому лексиконі таких слів не було.
— Що? Що таке?
Командир спробував іще разок.
— Це... людина... я іще ніколи... Забудь, Фоулі. Маєш сам побачити.
Холлі спостерігала за тим, що відбувається, крізь шпаринку між складок гобелену. Якби сама не побачила, ніколи б не повірила. Навіть більше. Доки вона не передивилася запис, коли писала рапорт, була переконана, що то була галюцинація, яка виникає під час клінічної смерті. Як би там не було, відеозапис став легендою. Його кілька разів прокрутили по кабельному телебаченню, а потім включили до курсу академії ЛЕП.
Людина, Батлер, натягнув на себе металеві обладунки. Неймовірно, але він, схоже, вирішив зійтися з тролем віч-на-віч. Холлі спробувала остерегти його, видавити із себе хоч якийсь звук, але магія ще не відновила пошкоджені легені.
Батлер опустив забрало, підняв булаву.
— Ну, — гаркнув він із-поза ґрат, — я тобі покажу, що буває з тими, хто хоч пальцем зачепить мою сестру.
Людина розмахнулася булавою, немов та була пір’їнкою, і опустила її між лопатками троля. Удар, хоча і не був фатальним, змусив троля відірватися від своєї жертви.
Батлер обперся ногою об кремезне стегно і висмикнув булаву. Вона звільнилася з характерним чавканням. Дворецький відскочив і приготувався захищатися.
Троль кинувся на нього, розмахуючи довжелезними лапами. На кінчиках іклів блищали краплі отрути. Гра скінчилася. Але цього разу він уже не такий швидкий. Тварюка втомилася, і її було поранено. Той, хто нападає, заслуговує на відповідну зустріч. Троль так зрозумів, що на його територію вдерлися. І був лише єдиний спосіб вирішити цю суперечку. Тролі так вирішують усі суперечки...
— Маю тебе застерегти, — суворо сказав Батлер. — Я озброєний і готовий у разі потреби застосувати смертельну зброю.
Холлі застогнала б, якби могла. Жартує! Людина намагається втягнути троля в обмін жартами! Та згодом капітан Шорт зрозуміла, що помилялася. Слова не мали значення. Важливо те, яким тоном вони були сказані. Розважливим, заспокоюючим. Наче дресирувальник розмовляє з наляканим єдинорогом.
— Відійди від дівчини. Так, так, молодець.
Троль надув щоки і завив. Лякає. Перевіряє на лякливість. Батлер навіть не моргнув.
— Так, так. Дуже страшно. Тепер виходь за двері, і мені не доведеться різати тебе на шматочки.
Троль пирхнув, незадоволений такою реакцією. Як правило, після такого рику всі тікали до тунелю.
— По одному кроку. Повільно, тихо. Не хвилюйся, хлопчику.
В очах троля щось промайнуло. Спалах непевності. Може, ця людина...
І тоді Батлер накинувся на нього. Він прослизнув під іклами і вколов троля середньовічним списом. Троль відсахнувся і замахав лапами. Занадто пізно: Батлер уже відстрибнув геть і кинувся бігти коридором.
Троль потупотів за ним, спльовуючи на ходу зламані зуби. Батлер упав на коліна і поїхав по відполірованій підлозі, як по ковзанці. Перевернувся і опинився віч-на-віч зі своїм переслідувачем.
— Здогадайся, що я знайшов? — сказав він і підняв зигзауер.
Цього разу в груди він не стрілятиме. Краще висадити залишки обойми в коло діаметром десять сантиметрів між очима троля. На жаль, за тисячоліття бійок зі своїми одноплемінниками лобна кість у тролей стала напрочуд товстою. Тож підручник до мозку аж ніяк не потрапив би. Навіть якщо вкрити його шаром тефлону.