Але десять куль — то вам не жарти, і троль це відчув. Кулі лишили на лобі троля химерне тату і спричинили струс мозку. Тварина відсахнулася, вдарила себе по лобі. Батлер уже був поруч, пришпилив ногу троля списом до підлоги.
Отже, троль був спантеличений, засліплений кров’ю і кульгавий. Звичайна людина відчула б до нього щось схоже на співчуття, але не Батлер. Він бачив забагато людей, роздертих дикими тваринами. Зараз час небезпеки. На співчуття немає часу. Слушна мить, щоб відкинути зайві забобони.
Холлі могла тільки дивитися, як людина прицілилася і нанесла пошкодженій істоті ряд ударів. Спершу Батлер ударив по сухожилках, і троль упав навколішки, потім відкинув списа і накинувся на ворога з голими руками, які були навіть смертельнішими за спис. Нещасний троль намагався відбиватися, навіть кілька разів улучив. Але його удари не могли пробити античних обладунків. Батлер тим часом виконував хірургічну роботу. Припустивши, що тролі й люди мають схожу анатомічну будову, слуга наносив удар за ударом, і за секунду істота перетворилася на купу тремтячого хутра. Дивитися на нього можна було тільки з жалем. Але дворецький іще не скінчив. Він зняв закривавлені рукавиці та вставив у пістолета нову обойму.
— Подивимося, скільки кісток у тебе під підборіддям.
— Ні, — видихнула нарешті Холлі. — Не роби цього.
Батлер не звернув на неї уваги, приставив дуло до тролевої шиї.
— Не роби... Ти мені винен.
Батлер зупинився. Джульєтта жива, це правда. Спантеличена, але жива. Він погладив курок. Кожна клітинка в мозку кричала, щоб він натиснув. Але Джульєтта була жива.
— Ти мені винен, людино.
Батлер зітхнув. Він про це іще пошкодує.
— Добре, капітане. Нехай тварина ще трошки поживе. Йому пощастило: я в доброму гуморі.
Холлі схлипнула: щось середнє між сміхом і сльозами.
— А тепер маємо позбутися нашого волохатого друга.
Батлер закотив стогнучого троля на платформу для обладунків і відтягнув її до дверей. Напружився і викинув троля за поріг.
— І більше не повертайся, — крикнув він.
— Дивовижно, — сказав Рут.
— Хто б мені таке розказав, — погодився Фоулі.
Глава 9: ТУЗ У РУКАВІ
АРТЕМІС смикнув за ручку і зрозумів, що в нього неприємності. Зачинено. Мабуть, ельфійка розплавила її своєю зброєю. Дуже розумно. Однією перемінноюв рівнянні менше. Він би вчинив так само.
Гаяти час на те, щоб відчинити двері, Артеміс не став. Двері були сталеві, а йому було лише дванадцять. Щоб передбачити результат, не потрібно було бути генієм, навіть якщо він і так ним був. Замість того Фаул підійшов до стіни з моніторами і став спостерігати за подіями звідти.
Він одразу зрозумів, що задумали ЛЕПрекони — нацькували троля, аби змусити їх покликати на допомогу, що можна було розтлумачити як запрошення, і не встигли б вони і оком змигнути, як будинок був би повен гоблінів. Розумно. Такого він не передбачив. Це вже вдруге він недооцінив своїх опонентів. Але третього разу не повинно бути.
На моніторах розгорталася справжня драма, і емоції Артеміса змінювалися від жаху до гордощів. Батлер переміг. Побив троля, і жодного прохання про допомогу не зірвалося з його язика. Саме в цей час Артеміс оцінив, може, вперше, скільки Батлери роблять для його родини.
Артеміс активував радіозв’язок на обертових частотах.
— Командире Рут, гадаю, ви прослуховуєте всі канали...
Кілька секунд він чув лише шум, потім клацнула кнопка мікрофона.
— Чую тебе, людино. Що я можу для тебе зробити?
— Це командир?
Через перешкоди пролунав якийсь дивний звук. Немов кінь заіржав.
— Ні. Це не командир. Це Фоулі, кентавр. А це викрадач ельфів?
Кілька секунд знадобилося Артемісу, щоб здогадатися, що його образили.
— Пане... е-е... Фоулі. Ви, певне, погано вивчали психологію. Не варто жартувати з тим, хто захопив заручників. їхній стан може бути нестабільним.
— Може бути нестабільним? Ніякого може тут немає. Та це вже не має значення. Скоро від тебе не залишиться нічого, крім хмаринки радіоактивних молекул.
Артеміс хмикнув:
— Тут ти помиляєшся, мій чотириногий друже. Коли вибухне біобомба, мене в зоні блокади часу вже не буде.
Тепер хмикнув Фоулі:
— Ти блефуєш, людино. Якби можна було якось це зробити, мені б уже давно було відомо. Я думаю, що ти...
На щастя, цієї миті мікрофон узяв Рут.
— Фауле? Це командир Рут. Чого ти хочеш?
— Хотів повідомити вас, командире, що, незважаючи на вашу зраду, я готовий продовжувати переговори.