Обличчя Каджона набуло того ж кольору, що і в Рута. Він утрачав свої позиції і прекрасно це розумів. Навіть Чікс Вербіл та інші ельфи боком відходили від нього.
— Я все ще тут розпоряджаюся, Джуліусе, тому віддай мені диски, або я тебе заарештую.
— Справді? Ти і чия армія?
На секунду обличчя Каджона спалахнуло помпезністю. Та вона зникла, щойно він помітив, що за плечима в нього немає жодного офіцера.
— Саме так, — хмикнув Фоулі, — Ти більше не командир. Отримали телефонограму знизу. Тебе запрошують на засідання Ради, і не думаю, що тобі запропонують там стільця.
Можливо, саме усмішка кентавра і змусила Каджона втратити голову.
— Віддай мені диски! — заверещав він і притиснув Фоулі до оперативного транспортера.
Рут мало не піддався спокусі не втручатися і насолодитися бійкою, але зараз на такі дурниці не було часу.
— Поганий хлопчик, — погрозив він пальцем Каджонові. — Фоулі не можна бити нікому, крім мене.
Фоулі зблід.
— Обережно з пальцем. Ви іще...
Палець Рута випадково зачепився за шию Каджона, відкрився мініатюрний клапан, що випускав газ. Газ проштовхнув через латекс дротик із транквілізатором, і той легко увійшов у шкіру. Командир і майбутній рядовий рухнув, немов каменюка.
Фоулі потер шию.
— Чудовий постріл, командире.
— Не знаю, про що ти. Просто випадковість. Я забув, що в мене штучний палець. Здається, з ним і раніше траплялися неприємності.
— Так точно. На жаль, Каджон іще кілька годин перебуватиме без тями. Коли він повернеться до життя, усі розваги скінчаться.
— Шкода, — замріяно посміхнувся Рут і повернувся до справ. — Золото підвезли?
— Так, щойно вивантажили.
— Добре. — Він повернувся до переляканих підлеглих Каджона: — Перевантажте на візок і тягніть сюди. Маленька помилка, і ви їстимете власні крила. Зрозуміло?
Ніхто не відповів, але всі зрозуміли. Жодних сумнівів.
— Гаразд. До роботи.
Рут зайшов до оперативного підйомнику, Фоулі потупотів слідом. Командир щільно зачинив дверцята.
— Зброя тут є?
Кентавр клацнув важелями на панелі управління. — Уже є.
— Хочу, щоб ти підготував його якомога скоріше. — Командир подивився крізь рефракторне скло, вкрите лазеровідбиваючою плівкою. — У нас лишилося кілька хвилин. Я вже бачу сонячні промені.
Фоулі схилився над клавішами.
— Магія закінчується. Через п’ятнадцять хвилин ми будемо прямо на полуденному сонці. Нейтринові потоки втрачають цілісність.
— Зрозуміло, — сказав Рут і знову збрехав. — Гаразд, не зрозуміло. Але про п’ятнадцять хвилин я затямив. Отже, у нас десять хвилин, щоб витягти звідси капітана Шорт. Потім люди зможуть ловити нас голими руками.
Фоулі активував іще одну камеру. Її було встановлено на візку. Провів пальцем по сенсорному екрану, щоб перевірити готовність, і візок рвонув уперед, мало не позбавивши голови Чікса Вербіла.
— Непогано, — погодився Рут. — А сходами підніметься?
Фоулі навіть не відірвався від комп’ютера.
— Автоматичний компенсатор зазору. Півметрова втулка. Жодних проблем.
Рут так і блиснув очима.
— Ти навмисне це робиш, щоб мене роздратувати?
Фоулі стиснув плечима.
— Може й так.
— Тоді вважай, що тобі пощастило, — палець у мене не заряджений. Зрозумів натяк?
— Так, сер.
— Добре. А тепер повернемо капітана Шорт додому.
Холлі подивилася вгору. Синій купол пробивали помаранчеві спалахи. Час блокади закінчувався. До того, як Рут очистить увесь будинок, лишалися лічені хвилини. В навушнику пролунав голос Фоулі.
— ОК, капітане Шорт. Золото уже везуть. Будь готова вирушати.
— Ми ж не торгуємося з викрадачами, — здивувалася Холлі. — Що у вас відбувається?
— Нічого, — вдавано спокійно відповів Фоулі. — Просто обмінюємося. Золото в дім, ти на двір. Потім ми підкидаємо бомбочку, і все закінчується.
— Чи знає Фаул про біобомбу?
— Так. Він усе знає. Заявляє, що може вийти із зони блокади часу.
— Це неможливо.
— Правильно.
— Але ж вони всі загинуть!
— Теж мені, утрата, — кинув Фоулі, і Холлі майже побачила, як він знизав плечима. — От що маєш, якщо капостиш Народові.
Серце Холлі розривалося на частини. Звісно, Фаул — загроза підземному світу. Мало хто заплаче над його тілом. Але дівчинка, Джульєтта, була невинною. Вона заслуговувала на порятунок.
Холлі спустилася до двох метрів. Шукала Батлера. Люди копирсалися в уламках, що колись були коридором. Згоди між ними не було. Офіцер ЛЕП це відчувала.
Холлі з докорою подивилася на Артеміса.
— Ти розказав?