Артеміс рішуче повернувся до неї:
— Що розказав?
— Так, ельфе, що він міг нам розказати? — агресивно накинулася на неї Джульєтта, яка іще не зовсім відійшла від месмеру.
— Не прикидайся, Фауле. Ти знаєш, про що я кажу.
Довго клеїти дурня Артеміс не вмів.
— Так, капітане Шорт. Розказав. Про біобомбу. Дуже зворушливо, що ти через нас переймаєшся. Але не сумуй. Усе іде за планом.
— За планом! — не витримала Холлі та показала на розтрощений коридор, — Це було частиною плану? Батлера мало не вбили — це ти теж запланував?
— Ні, — зізнався Артеміс. — Троля я не передбачив. Проте загальна схема лишається такою, як і була.
Холлі ледь утрималася, щоб не вдарити цього блідолицього ще раз, але замість того повернулася до Батлера.
— Прислухайся до розуму, заради бога. Ви не можете втекти із зони блокади. Такого ще не було.
Обличчя у Батлера наче скам’яніло.
— Якщо Артеміс сказав, що це можливо, то це можливо.
— Але ж твоя сестра. Ти збираєшся ризикувати її життям заради того, щоб зберегти відданість злочинцеві?
— Артеміс не злочинець, міс, — він геній. А тепер, будь ласка, посуньтеся, не закривайте мені огляд. Я спостерігаю за головним входом.
Холлі піднялася на шість метрів.
— Ви збожеволіли. Геть усі! Через п’ять хвилин ви перетворитесь на пил. Хіба не розумієте?
Артеміс зітхнув.
— Ми вже відповіли тобі, капітане. Тепер будь ласка. Це делікатний етап справи.
— Справи? Це викрадення! Майте мужність хоча б називати все своїми іменами.
— Батлере, у нас іще лишився гіподермічний транквілізатор?
Слуга-велетень кивнув, та не сказав ані слова. Якби цієї миті він отримав наказ стріляти, то не певен, чи зміг би. На щастя, увага Артеміса переключилася на доріжку перед домом.
— Ага, здається, ЛЕП капітулювали. Батлере, простеж за доставкою. Але будь пильним. Наші друзі- ельфи здатні на будь-які фокуси.
— Хто б говорив, — пробурмотіла Холлі.
Батлер поквапився до пошкоджених дверей, перевіряючи обойму дев’ятиміліметрового зигзауера. Він був майже вдячний, що дії військових відволікли його від дилеми. В таких ситуаціях гору бере виучка. Сентиментам місця немає.
У повітрі ще висів серпанок пилу. Батлер пройшов крізь нього, немов крізь туман. Ельфійські фільтри попереджали, що жодного теплого тіла до нього не наближається. До порога котився величенький візок. Він тримався на мерехтливій повітряній подушці. Артеміс, звісно, розбереться, як працює цей механізм, та Батлера цікавило, чи можна його вивести з ладу.
Візок стукнувся об першу сходинку.
— Автоматичний компенсатор, ти ба, — гмикнув Рут.
— Так, так, так, — відповів Фоулі. — Я над ним працюю.
— Це викуп, — крикнув Батлер.
Артеміс спробував приховати радість, що так і виривалася з грудей. Не можна, щоб до справи мішалися емоції.
— Перевір, чи немає пасток.
Батлер зробив крок за поріг. Під ногами хруснули уламки горгулій, що колись прикрашали фасад.
— Ворогів немає. Схоже, це самохідний пристрій.
Візок почав підніматися сходами.
— Не знаю, хто керує цією штукою, та йому можна взяти іще кілька уроків.
Батлер нахилився і обстежив дно візка.
— Вибухівки не видно.
Витяг кишеньковий сканер, розправив телескопічну антену.
— Жучків також немає. Нічого, що можна було б помітити. А тут у нас що таке?
— Ой, — сказав Фоулі.
— Камера.
Батлер простяг руку і витяг об’єктив разом із кабелем.
— На добраніч, джентльмени.
Незважаючи на вантаж, керувати візком було дуже легко. Він слухняно подолав поріг і вкотився у вестибюль. Зупинився і стояв із тихим гудінням, немов чекав, коли його розвантажать.
Тепер, коли вирішальна мить настала, Артеміс мало не перелякався. Важко було повірити, що після стількох місяців він нарешті майже отримав те, чого бажав. Звісно, останні хвилини були дуже важливими і дуже небезпечними.
— Відкривай, — нарешті сказав він, здивований тим, як тремтить голос.
Важко було втриматися. Із широко розплющеними очима підійшла Джульєтта. Навіть Холлі приглушила двигун і спустилася на мармурову плитку. Батлер розстебнув чорний брезент і стягнув його з вантажу.
Ніхто не сказав ані слова. Артемісу здавалося, що десь грає увертюра «1812 рік». Ось воно, золото, лежить сяючими рядками. Воно має особливу ауру — теплу, але й небезпечну водночас. Багато людей віддали б життя або забрали його, аби мати таке багатство.
Холлі стояла, немов зачарована. Ельфи мають особливі почуття до мінералів, майже родинні, адже ті походять із землі. Проте золото вони просто обожнюють. Його сяйво. Його чари.