Повільно наповзав на неї вхід до шахти Е7. Повітря тремтіло у світлі прожекторів посадкового майданчика. Гарячі білі іскри сипалися в допоміжний стовбур. Холлі не чула того ревиша, але уявляла собі, яке воно. Ураган, здатний здерти з тебе шкіру, або наче одночасно завив мільйон тролів.
Її пальці ще дужче вп’ялися у важелі управління. Капсула здригнулася й зупинилась на самому краю шахти. Вгору і вниз тягся стовбур. Масивний. Нескінченний. Це так, наче мурашкою потрапити в дренажну трубу.
— Поїхали! — проскрипів голос О’Гира. — Міцніше тримай свій сніданок! «Американські гірки» ніщо порівняно з цим.
Холлі кивнула головою. Через ту гуму в зубах вона не могла говорити, але кентавр бачив її на своєму моніторі.
— Сайонара, люба! — по-японському попрощався О’Гир і натис на кнопку.
Затискачі випустили капсулу зі своїх зубів, і Холлі полетіла в безодню. Шлунок ельфині стисся в кулачок, коли немилосердна сила гравітації потягла її до центру Землі. Відділ сейсмології узяв мільйон проб, поки навчився прогнозувати викиди магми — з точністю до 99,8 % Але ж ті дві десятих відсотка на похибку все-таки лишалися…
Падіння тривало цілу вічність. І саме тоді, коли Холлі вже й змирилася з тим, що ось зараз її життя обірветься серед купки металобрухту, вона раптом відчула: почалось! Оте незабутнє відчуття вібрації.
Відчуття, що світ довкола твоєї тендітної шкаралупки розпадається на шматки. Ось воно!
— Стабілізатори, — видихнула вона поза гумовим циліндриком.
О’Гир чи відповів що, чи й ні, вона того вже не могла розчути. Навіть самої себе не чула — тільки побачила на екрані, як висунулися стабілізатори.
Сліпучий викид магми налетів ураганом, і капсулу спочатку закрутило-завертіло! Поки-то в дію вступили стабілізатори… Напіврозплавлені брили гатили по дну, від кидаючи кораблик до стін шахти. Холлі боролась як могла, працюючи важелями управління: намагалася утримувати капсулу посередині шахтного стовбура.
Спекота в обмеженому просторі кабінки стояла просто нестерпна — смертна людина тут легко могла перетворитися на смаженю. Але легені у Чарівного Народу зроблено з міцнішого матеріалу, ніж у людей. Прискорення невидимими руками роздирало її тіло. Холлі зморгнула солоний піт із повік, силкуючись не відриватися поглядом від монітора. Викид магми цілковито поглинув її капсулу — який могутній, балів сім щонайменше! Добрих п’ятсот метрів суцільної киплячої лави. Пасмуги жовтогарячої магми кипіли й шипіли довкола, вишукуючи слабинку в металевій шкаралущі човника.
Корпус стогнав і кректав, клепки п’ятдесятирічної давнини загрозливо деренчали: от-от піддадуться. Перше, що Холлі зробить, коли повернеться, — це добряче копне ногою того О’Гиряку просто в його волохатий зад. Вона почувалася горішком у шкаралупці, на яку тиснуть могутні гном’ячі щелепи й от-от розкусять. Приреченість — і край.
Зненацька носова пластина увігнулася, от ніби ззовні якийсь гігант завдав удару своїм велетенським кулачиськом. Заморгала лампочка, сигналізуючи, що герметизацію капсули порушено. Холлі відчула: голову їй стискає, мов обручами. Перші постраждають очі, випнуться й луснуть перестиглими ягодами.
Перевірила показання приладів. Іще двадцять секунд — поки її суденце вирветься з потоку розплавлених мінералів і перейде на тягу теплових двигунів. Це ж ціла вічність — двадцять таких секунд! Щоб захистити очі, Холлі ретельно загерметизувала шолом. Ось її несе вже останній вал напіврозтопленого каміняччя…
І раптом настала тиша. Капсула попливла вгору, підштовхувана відносно лагідними спіральними потоками гарячого повітря. Холлі підключила ще й свої тягові двигуни, щоб не гаяти часу (якого в неї не було) на те повільне кружляння по спіралях висхідного вітру.
Незабаром угорі засяяло коло неонових вогнів, яке позначало зону причалу. Холлі надала капсулі горизонтального положення й націлила стикувальний вузол на посадкові вогні. Це була вельми делікатна процедура. Чимало пілотів Легіону з такими труднощами добувались сюди, аби промахнутися і проскочити повз порт, втрачаючи при цьому дорогоцінні хвилини. Але Холлі Куць ні разу не дала такої промашки. Вона — природжена літунка, була першою ученицею в Академії.
Холлі ще раз, востаннє увімкнула двигуни й подолала останню сотню метрів, використовуючи силу інерції. За допомогою ножного педального приводу провела капсулу крізь коло вогнів до посадкового майданчика. Стикувальний вузол ковзнув у пази. Капсулу закріплено надійно.
Холлі вдарила себе в груди кулаком і, розщібнувши ремені безпеки, відчинила герметичні дверцята. Солодке повітря з поверхні землі враз затопило кабіну. Що може зрівнятися з цим першим вдихом після довгого польоту шахтою нагору! Холлі дихала на повні груди, виганяючи з легень затхлу атмосферу капсули. І як це її народ відмовився від такого блага — жити на земній поверхні? Ох, чому, чому її предки не лишилися тут і не дали бою тим багноїдам? Та Холлі надто добре знала відповідь: тих було незрівнянно більше. Ельфині можуть народжувати лише по одній дитинці на двадцять років, а багноіди розмножуються мов пацюки. Ніякі чари не встоять супроти подібної плодючості.