Націлившись у найвразливіше місце розбишаки — в основу черепа, вона увігнала туди чималий заряд концентрованого йонного проміння. Чудовисько захиталося, ступило кілька непевних кроків і… вкрай розлютилось. «Усе гаразд, — заспокоювала себе Холлі. — Я захищена екраном. Тобто я для нього невидима. Всім, хто це бачив, здавалося, що просто з повітря запульсував блакитний промінь».
Троль круто обернувся до неї, аж грізно гойднулися його патли, що позлипалися від бруду й стали схожі на свічки. «Тільки без паніки. Він не може мене бачити».
Троль підняв стола. «Я невидима. Абсолютно невидима».
Той відвів назад волохату лапу й жбурнув стола у неї. «Він бачить лиш легеньке мерехтіння у повітрі».
Стіл летів, перевертаючись у повітрі, просто їй в голову.
Холлі кинулася вбік. Але таки спізнилася на якусь часточку секунди. Стіл зачепив ранця на її спині й геть чисто зрізав балона з бензином. Балон злетів угору, розсипаючи навсібіч бризки легкозаймистої рідини.
Хто не знає, що в італійських ресторанах завжди повно свічок. Так от, балон пролетів перевертом просто через розцяцькований канделябр із запаленими свічками та й спалахнув, мов який смертоносний феєрверк. Більша частина запаленого бензину виплеснулася просто на троля. А тоді на нього впала й сама Холлі.
Троль таки точно бачив її! Тепер можна було вже не сумніватися в цьому. Мружачись від потопу ненависного йому світла, троль розглядав Холлі, й величезна морда звірюки була перекошена від болю й ляку. Отже, захисний екран не працює. Бо вичерпалась її чарівна сила.
Холлі відчайдушно звивалася, намагаючись вивільнитися з моторошних тролячих обіймів, але все марно. Кожен палець тварюки був завбільшки з банан, тільки зовсім не такий м’який. І ті «банани» вмить вичавили геть усе повітря з її грудної клітки. Гострі, як голки, пазурі дерли міцний матеріал її комбінезона. Ось-ось тканина не витримає — ті пазурища продеруть її, і тоді все, кінець.
Голова Холліна відмовлялася працювати. У ресторані панував хаос. Троль бив у шолом капітана поліції іклами, намагався розкусити шолом могутніми кутніми зубами. Навіть крізь фільтри Холлі відчувала смердючий віддих звіра. А ще вона чула дух смаленої вовни, адже вогонь швидко поширювався по тролевій спині.
Зелений язик тварюки шарконув, скреготнув по заборолу шолома, заслинивши всю нижню його частину. Забороло! Ось він, вихід! Її єдиний шанс.
Вільною рукою Холлі на превелику силу дотяглася до кнопок управління на шоломі. Тунельні прожектори. Надпотужні промені світла.
Вона натисла втоплену в корпус шолома кнопку, й 800 ватів чистого, не притьмареного жодними фільтрами світла вирвалися з двох прожекторів, установлених на шоломі над самими її очима.
Троль позадкував, пронизливий зойк вирвався з його пащеки. Десятки келихів і пляшок ураз розсипалися на скалки. Для бідолашної тварини це вже було забагато, Спочатку троля оглушили, потім підпалили, а це, наостанок, ще й осліпили. Шок і біль нарешті пробилися до його крихітного мозку й звеліли свідомості вимкнутися. Троль скорився цьому повелінню і, весь кумедно якось задерев’янівши, гупнув горілиць на підлогу. Холлі насилу встигла відкотитися, а то б її скосило гостре, мов коса, троляче ікло.
Запала цілковита тиша, яку порушували тільки дзенькіт скла, лускіт паленої вовни на тролевій спині та загальне полегшене зітхання. Холлі зіп’ялася на тремтливі ноги. Всі ці очі втупилися в неї, людські очі. Вона була видима — видима на всі сто відсотків! Вона знала: ці люди недовго перебуватимуть у стані поблажливого заціпеніння. Це не властиво їхній породі. Час і про власну безпеку подбати.
Холлі підняла відкриті долоні — міжнародний знак мирних намірів.
— Скузате мі тутті, — мовила ельфиня. — («Прошу у всіх пробачення»). Італійські слова легко злітали з її язика.
Італійці, чемні як завжди, промимрили у відповідь, що, мовляв, усе гаразд, нічого страшного не сталося.
Холлі повільно сягнула рукою до кишені й дістала невеличку кульку. Поклала її на підлогу.
— Ґвардате, — сказала вона. («Дивіться»).
Ресторанні завсідники, витягнувши шиї, слухняно втупилися в маленьку срібну кульку. Щось у ній цокотіло, дедалі швидше, ніби відбувався перед— стартовий відлік часу. Холлі повернулася до кульки спиною. Три, два, один…
Бумм! Спалах! Моментальна і масова втрата свідомості. Нічого смертельного, але хвилин за сорок у всіх присутніх розваляться голови. Холлі зітхнула. Тепер їй ніщо не загрожує. Поки що не загрожує. Підбігла до дверей і закрила їх на засув. Ніхто не виходить, але ж ніхто й не зайде. Хіба тільки крізь ту діру, що зяє в мурі. Та, може, ніхто й не поткнеться сюди? Тоді Холлі допустила на троля, який тлів собі, весь вміст ресторанного вогнегасника, сподіваючись лише, що крижаний порох не змусить спляче чудовисько прочнутися.