О’Гир підсилив звуковий сигнал, відфільтрувавши фонові шуми.
— Якість звуку не дуже… Бо мікрофон у відеокамері, а вона ж зарилася носом у землю.
— Гарненький пугач, — промовив чийсь голос. Достеменно людський! І низький. А низький голос свідчить зазвичай про великі розміри його власника.
Корч запитливо звів брови вгору:
— Пугач?
— Так на жаргоні називають пістолет.
— Он воно що… — І тут нарешті до нього дійшла важливість цього простого твердження. — Вона вихопила зброю!
— Стривайте лишень. Далі буде гірше.
— Схоже, що здатися без опору ви не бажаєте? — запитав другий голос. Від самого його звучання командувача мов морозом продерло по спині. — Таки не бажаєте, — продовжив той самий голос.
— Це дуже погано, — насилу вимовив Корч, обличчя якого зробилося незвично блідим. — Страх як погано! Здається, капітан Куць потрапила в пастку. Ці двоє зарізяк піджидали її в засідці. Але як це стало можливо? Звідки вони довідались?
З мікрофона знову долинув Холлін голос, у ньому дзвенів метал — дівчина сміливо дивилася небезпеці в обличчя. Командувач зітхнув. Добре, хоч відомо, що вона жива. Одначе далі становище знов погіршилося: сторони обмінялися погрозами, і другий з тих двох багнощів несподівано виявив надзвичайну обізнаність із чарівними справами.
— Йому відомо про Ритуал!
— А зараз буде найгірше.
У Корча одвисла щелепа.
— Ще гірше?
Знову голос Холлі. Цього разу вже з гіпнотичними нотками.
— Ну, тепер вони у неї в руках! — зрадів Корч.
Але він помилився. Гіпнотичні чари ніяк не подіяли на загадкову парочку — бандюги тільки потішилися.
— Оце й усі відомості про Холлі, — мовив О’Гир. — Далі котрийсь із багноїдів поколупався в камері, після чого зображення та звук зникли.
Корч спробував розгладити глибокі зморшки на переніссі.
— І за що ж нам тут зачепитися? Ми не бачили нікого й навіть імен їхніх не знаємо. Як по правді, то ми не можемо бути на всі сто відсотків певними, що у нас така критична ситуація.
— Вам потрібні докази? — спитав О’Гир, перекручуючи плівку назад. — Зараз я вам їх надам.
Кентавр знов увімкнув відеозапис.
— Ану дивіться уважно! Я прокручу її у сповільненому темпі. Один кадр за секунду.
Командувач Корч нахилився так близько до екрана, що мало не вперся у нього носом.
— Ось капітан Куць знижується. Скидає свого шолома. Нахиляється, ймовірно для того, щоб узяти жолудя, і… ось!
О Тир тицьнув пальцем у клавішу «Пауза», зупинивши рух зображення.
— Невже не бачите нічого незвичайного?
Виразка командувачева враз закипіла з новою силою. У правому горішньому куточку екрана завиднів якийсь предмет. На перший погляд — ніби промінчик світла, але звідкіля це світло чй від чого воно відбивалося?
— Можеш збільшити оте?
— Без проблем.
О’Гир вирізнив потрібну ділянку й збільшив її в чотириста разів. «Промінчик» зайняв весь екран.
— О ні! — видихнув Корч.
На моніторі перед ними завмер шприц-дротик. Сумнівів більше не лишалося. Так, капітан Куць пропала безвісти під час виконання бойового завдання. Швидше за все загинула. Але існувала й невеличка ймовірність того, що ворожі сили захопили її в полон.
— Але ж у нас лишився ще пеленгатор?
— Так. Є сильний сигнал. Рухається у північному напрямку зі швидкістю близько вісімдесяти кланів на годину.
Командувач помовчав хвильку, гарячково складаючи план дій.
— Оголоси повну бойову готовність! Підніми Швидке реагування з койок і давай їх сюди. Підготуй загін до підйому на поверхню. Підуть усі тактичні сили плюс кілька інженерів. І ти, О’Гире, теж піднімешся. Можливо, нам доведеться зупиняти час.
— Зрозумів вас, командувачу. Хочете залучити й Корпус?
— Безперечно, — кивнув головою Корч.
— Я викличу капітана Жилу. Він перший номер у таких справах.
— Ні-ні! — заперечив командувач. — Для такої справи, як ця, нам потрібний буде наш найкращий спеціаліст. А найкращий — це я. Хоч і не відпочивши, я повертаюся в стрій!
О’Гира так ошелешила командувачева самопожертва, що він не міг придумати, як би дотепно це прокоментувати.
— Ви… Ви…
— Так, О’Гире. І не зображай такого подиву. Я маю за плечима більше успішних спецоперацій, ніж будь-який інший офіцер за всю нашу історію. До того ж основний курс навчання я проходив в Ірландії. Ще за часів капелюхів-циліндрів та кийків.