Без відповідних інструментів магнітні гвинтики ніяк не хотіли повертатися на місце, тож Артемісові довелося поприклеювати і їх. Неохайно, але зійде, та й навряд чи пеленгатор розглядатимуть дуже пильно. А якщо все ж таки пильно? Ну, тоді він, Артеміс, просто втратить ту перевагу, на яку й так не дуже розраховував.
Лаккей вимкнув фари далекого світла — вони вже опинилися в межах міста.
— Артемісе, незабаром будуть доки, — кинув слуга через плече. — Десь тут має бути митниця, вона ж і пункт акцизних і всяких зборів.
Артеміс кивнув головою. Що правда, то правда. Порт — це ж справжня артерія кипучої нелегальної діяльності. Понад п’ятдесят відсотків контрабанди потрапляє до країни через цей невеликий, завдовжки з півмилі, відтинок узбережжя.
— Ну то, Лаккею, готуйся здійснити маневр на відвернення уваги. Мені треба дві хвилини, не більше.
Слуга задумано кивнув головою:
— Як завжди?
— А чом би й ні? Повправляйся — чи то повправляй декому руки-ноги.
Артеміс сказав — і розгублено закліпав. Чого це він розжартувався? Вже вдруге, протягом такого короткого проміжку часу, жартує! Причому це вже вголос. Обачнішим треба бути. Не час для легковажних витівок.
Докери стояли й крутили собі «козячі ніжки». Та й нелегка ж це робота, коли твої пальці завбільшки з олов’яні виливанці! Але у них таки виходило. Ну, а якщо кілька крихт коричневого тютюну й впало на грубо обтесані плити-кругляки, то й що з того? У маленького чоловічка, що метається по доках після того, як не подбав про сплату державі податків, тютюнцю повно, а ціна сміховинна.
Лаккей підійшов до роботяг. Очі його були прикриті козирком кепки.
— Холодний вечір! — сказав замість привітання до гурту.
Ніхто йому не відповів. Поліціянти нині бувають які хочеш — може, й цей здоровило в цивільному також «коп»?
А здоровезний незнайомець не хотів відчепитися.
— Та вже краще попрацювати, ніж ковтати дрижаки на такому холоді, — заявив він.
Котрийсь із роботяг, мабуть, пришелепкуватий трохи, не втримався й відповів згідливим кивком голови. І заробив від товариша стусана ліктем піц ребра.
— Але шкода, дівчатка, — здвигнув незнайомець плечима. — Видно, що ви й дня не попрацювали як слід у своєму житті.
І знову жодної відповіді. Але цього разу тому, що докери приголомшено пороззявляли роти.
— Гай-гай, та ви ж просто гурт нікчемних волоцюг, я бачу, — весело провадив Лаккей. — У важкі часи на вас, може, й дивилися б як на чоловіків, але за сучасними мірками… ви просто купка тюхтіїв у робах.
— Гр-р-р! — вихопилося в котрогось із докерів.
І це було все, на що він спромігся.
Лаккей підвів брову:
— Гр-р-р? Зворушливо, хоч і невиразно. Мила артикуляція. Мами, либонь, дуже пишаються вами.
Ну, цей нахаба уже явно переступив межу дозволеного. Згадав їхніх матерів! Тепер ніщо не врятує його від доброї прочуханки, навіть той факт, що він — простак. Так, простак, хоч і з добре підвішеним язиком. Але в бійці все вирішує не язик, а кулак.
Роботяги затоптали свої недокурки й поволі обступили кривдника півколом. Шестеро на одного. Шкода їх, та й годі. Але Лаккей ще не все сказав.
— Так, мої леді, поки ще не почали, домовимось: не дряпатись, не плюватись і не скаржитися потім мамусям.
Це вже була остання крапля. Роботяги заревли і як один накинулися на зухвальця. Коли б вони хоч трохи уважніше придивилися до свого супротивника в останній момент перед сутичкою, то могли б спостерегти, що він саме в цю мить трохи присів, змістивши свій центр ваги донизу. А ще вони могли б помітити, що долоні, які він дістав із кишень, і формою, й розмірами надто вже нагадують лопати. Але ж ніхто на нього й не звертав уваги — кожен був заклопотаний тим, що стежив за товаришами, не бажаючи опинитися з супротивником сам на сам.
У чому завдання цього маневру? А в тому, що він мусить відвертати увагу. Сутичка має бути масовою і галасливою. Таке було зовсім не в Лаккеєвому стилі. Як на нього, то куди краще було б підстрелити цих джентльменів з відстані в п’ятсот метрів дротиками зі снодійним. Ну, а якщо не це, якщо вже сутички не уникнути, то він завдав би кілька ударів великим пальцем у нервовий вузол на шиї — тихо-тихо, і комарик носа не підточить. Але тоді весь задум звівся б нанівець.
Ось чому Лаккей викинув із голови всю свою бійцівську науку і, завивши, мов демон, удався до найвульгарніших засобів, які тільки використовуються у вуличних бійках. А втім, вульгарні — це ще зовсім не означає неефективні. Можливо, який-небудь шаоліньський чернець і зумів би розгледіти за цими перебільшеними випадами щось витонченіше, але ж цих чолов’яг навряд чи хто коли тренував. А як по правді, то вони були ще й не зовсім тверезі.