— Але ти не величайся, Фауле, це ще не кінець, — заговорила вона нарешті. — Ми володіємо такими силами, про які ти ніяк не можеш знати. Щоб описати все це, потрібні дні й дні…
Вкрай нахабний хлопчисько і на це відповів глузливим сміхом.
— А скільки часу, на вашу думку, ви тут перебуваєте?
Холлі застогнала, передчуваючи, що саме він скаже далі.
— Кілька годин?
Артеміс похитав головою.
— Три дні, — знову збрехав він. — Ми тримали вас під крапельницею понад шістдесят годин… тримали, аж поки ви розповіли все, що ми хотіли знати.
Ще й не доказавши тих слів, Артеміс відчув докори сумління. Видно було, як ці розумові ігри діють на ельфиню, руйнуючи її зсередини. Невже не можна було б якось обійтися без них?
— Три дні? Я ж могла померти під вашою крапельницею. Що ж ти за…
Найглибше вразила хлопця саме невимовність того, з чим ельфиня хотіла його порівняти. Вона вважала його за щось таке лихе й підлотне, що не зуміла знайти підхожих слів, аби описати його ницість.
Нарешті Холлі взяла себе в руки.
— Ну що ж, паничу Фауле, — кинула вона з крайнім презирством, — якщо вже ви так багато про нас знаєте, то знаєте, напевне, що станеться, коли мій народ дізнається, де мене тримають.
— О так, я знаю, — неуважливо кивнув головою Ар— теміс. — Власне, саме на таку реакцію я й розраховую.
Тепер настала Холліна черга посміхнутися.
— Та невже? А скажи мені, хлопче, чи доводилося тобі коли-небудь здибуватися з тролем?
Уперше цей самовпевнений підліток виказав якийсь сумнів.
— Ні. З тролем — ніколи.
Холлі заусміхалася ще ширше.
— Ну, то ти з ним здибаєшся, Фауле. Неодмінно. І я сподіваюся, що мені пощастить спостерігати цю зустріч.
Легіон підземної поліції розташував свій наземний оперативний штаб на кінцевій станції шахти Е1, себто біля Тари.
— Ну? — звернувся Корч до О’Гира, відмахуючись від медика-гремліна, що накладав масть від опіків йому на лоб. — Облиш, досить уже — чари й так зцілять мене за якусь хвилинку.
— Що — «ну»? — запитанням на запитання відгукнувся О’Гир.
— Ти вже хоч сьогодні, О’Гиряко сякий-такий, утримався б від своїх зухвалих прикольчиків! Адже наразі всім нам не до того, щоб захоплюватися тим рівнем розумового розвитку, якого завдяки передовій науці досягли теперішні коники-поники. Отож скажи хутчій, що ти там розкопав про того люд ця.
Набурмосившись, О’Гир міцніше насадив собі на голову фольжану шапочку й відкрив свого супермодернового надтонкого «ноутбука».
— Я прорубався до файлів Інтерполу. Зовсім не важко, скажу тобі. Бракувало тільки напису «Ласкаво просимо»…
Корч постукав пальцями по столу для засідань.
— Не відхиляйся!
— Гаразд. Отже, Фаул. Файл на десять гігабайтів. У паперовому вигляді це половина середньої бібліотеки.
Корч аж свиснув.
— Ділова людина…
— Ділова родина, — підправив командувача кентавр. — Фаули із покоління в покоління кидали Виклик правосудцю. Рекет, контрабанда, збройні пограбування. Щоправда, протягом останнього сторіччя Фаули перейшли на напівлегальний бізнес.
— А де їхня база?
— З цим було найлегше. Садиба Фаул-Менор. Займає ділянку в двісті акрів у передмісті Дубліна. Фаул-Менор — це близько двадцяти клаців від нас.
— Лише двадцять? — Корч пожував спідню губу. — Це означає, що ми зможемо упоратися до світанку.
— Повинні упоратися. Бо, коли зійде сонце, становище вийде з-під нашого контролю.
Командувач кивнув головою. Так, треба було діяти негайно: це їхній перший і останній шанс. Чарівний Народ ось уже стільки віків ховався від денного світла. Та й тоді, коли всі чарівні істоти жили на поверхні Землі, були вони переважно нічними істотами. Сонячне світло руйнувало їхні чари, от ніби фотоплівку засвічувало. Якщо чекати наступної ночі, то хто зна, чого ще встигне накоїти отой Фаул!
А ще ж слід було врахувати й таку можливість, що цей Артеміс захоче використати пресу й уже до завтрашнього, точніше, до сьогоднішнього вечора обличчя капітана Куць прикрашатиме перші сторінки всіх періодичних видань планети. Корч здригнувся. Це означатиме кінець усьому — якщо тільки багноїди не навчилися останнім часом мирно співіснувати з іншими видами. Одначе вся світова історія свідчила якраз про протилежне: люди не здатні мирити ні з ким, навіть самі з собою.
— Гаразд! Усі в дорогу, з усім гамузом! Летимо клином. Беремо садибу Фаулів в облогу!