— І ще одне, Лаккею.
— Так, Артемісе?
— Я волію лякати, а не вбивати. По змозі.
Лаккей кивнув головою. По змозі…
Перший підрозділ Швидкого реагування складався з найкращих і найкмітливіших. Кожен хлопчак-ельф змалечку мріяв, що колись він виросте й одягне чорний світлопоглинальний комбінезон «швидких» (чи ЗПОПу — Загону Поліції Особливого Призначення) — справді елітного підрозділу. Тільки де який клопіт — так туди зразу й кидають Швидке реагування. Клопіт! Саме таке ім’я чомусь забажав узяти собі капітан Келп. Наполіг на цьому ще під час церемонії зрілості, якраз після свого вступу до Академії.
Отож Клопіт повів свій підрозділ понад широкою алеєю. Як завжди, капітан вів перед, зайнявши позицію на вістрі клина, сповнений рішучості першим кинутися в бій, якщо той почнеться, на що він палко сподівався.
— Загальна перекличка! — пошепки наказав він у гнучкий мікрофон, що змійкою тягся від шолома до рота.
— Перший: нічого нового.
— Нічого, капітане.
— Анічогісінько не бачу, Клопоте.
Капітан Келп скривився.
— Ми на завданні, капрале. Звертайтесь за статутом.
— Але ж наша матінка казали…
— Мені байдуже, що там казали матінка, капрале! Звання є звання! Ти повинен називати мене «капітан Келп».
— Так, пане капітане, — ображено протяг капрал. — Але й не проси надалі, щоб я прасував тобі мундир!
Клопіт відімкнув канали решти бійців, лишивши на зв’язку тільки свого брата.
— Ану не патякай там про матінку, чув? І про прасування теж, добре? Ти потрапив на це завдання тільки тому, що я порекомендував тебе! Або поводься як професіонал, або вертайся стерегти мур!
— Гаразд, Клопику.
— Клопоте! — вибухово поправив брата капітан Келп. — Я — Клопіт, а не Клопик чи Клоп. Клопіт! Затямив?
— Гаразд. Клопіт. І все ж таки матінка правду кажуть: ти ще дитина.
Лайнувшись геть непрофесіонально, капітан Келп знову перемкнувся на загальний канал. І саме вчасно, щоб почути незвичайний звук.
— Арргх!
— Що то було?
— Мабуть, НЛО.
— Ни гнаю.
— Нічого, капітане.
Але Клопіт недарма вивчав такий предмет, як «Розпізнавання звуків під час бойових дій», і навіть склав з нього іспит перш ніж дістати звання капітана. Тому він достеменно знав: звук «арргх» видає той, хто щойно дістав удар по дихалці. Напевне — більш ніж напевне! — його братртк налетів на якусь гілляку.
— Хробе? З тобою все гаразд?
— Капрал Хроб до ваших послуг.
Келп люто копнув ногою стокротку.
— Загальна перекличка! Озвіться всі по порядку.
— Номер перший, порядок.
— Два, в ажурі.
— Три, помираю від нудьги, але ще живий.
— П’ятий: наближаюсь до західного крила.
Келп похолов.
— Стривайте. А Четвертий? Де ти, Четвертий? Доповідай, як ти там!
Абсолютна тиша. Тільки статична електрика потріскує.
— Так. Четвертий вибув. Може, обладнання вийшло з ладу. Але ми не можемо дозволити собі ризикувати. Біля парадних дверей перегрупуємось.
Перший підрозділ Швидкого реагування, рухаючись тихіше, ніж павучок по павутинці, зібрався докупи біля парадного ганку. Келп швидко перелічив своїх бійців по головах. Одинадцятеро. До повного комплекту бракує одного. Четвертий, мабуть, никає поміж трояндових кущів, дивуючись, чому ніхто його не гукає.
І тут Клопіт зауважив аж дві підозрілі обставини. По-перше, з кущів біля ганку стирчала пара до болю знайомих чорних черевиків. А по-друге, на порозі бовваніла величезна людська постать. Не постать — гора! Вона люляла на руках якусь надто вже грізну рушницю.
— Вимкніть звук! — просичав Келп у мікрофон.
Умить одинадцять герметичних заборол опустилися на обличчя «швидких» (чи то зпопівців), зробивши абсолютно нечутними для зовнішнього світу не тільки їхні голоси, а й навіть віддихи.
— Тільки без паніки! Я досить легко можу відтворити послідовність того, що сталося. Четвертий скрадався попід дверима. Той багноїд раптово розчахнув їх. Четвертий дістав по довбешці та й залетів у кущі. Тож нічого страшного не сталося. Наш захист діє. Повторюю: захист діє! Хробе… перепрошую, капрале Келпе, перевір стан Четвертого! А решті — відійти! Тільки тихо…
ЗПОП обачливо відступив на охайно підстрижений моріжок біля клумби. Постать на порозі будинку справді навіювала трепет — такої великої людської особини «швидкі» зроду не бачили.
— Д’Арвіт! — видихнув Другий.
— Мовчання в ефірі, крім випадків крайньої необхідності! — звелів Келп. — А лайка зовсім не є крайньою необхідністю.