Одначе й сам він у глибині душі почував десь те саме. Це чи не вперше капітан порадів, що його надійно захищає екран. Цей чолов’яга, либонь, своїм ручиськом може схопити й розчавити з півдесятка «швидких».
Посланий Хроб вернувся на своє місце.
— Стан Четвертого стабільний. Дістав, здається, легкий струс мозку. А взагалі живий-здоровий. Тільки екран у нього відімкнувся, то я його затяг далі в кущі.
— Молодець, капрале. Правильно зміркував.
Ще чого бракувало — щоб той чолов’яґа вгледів черевики Четвертого, які стирчали з кущів.
А велетень посунув перевальцем по доріжці. Чи він роззирався ліворуч-праворуч, неможливо було визначити, бо аж на очі собі він насунув каптура. Чого б то багноїдові надягати каптура такої ясної ночі?
— Зняти запобіжники, — наказав Клопіт.
Він уявив, як його хлопці закотили очі. Бо ж вони познімали запобіжники вже хвилин тридцять тому. Але все одно треба діяти за статутом — на випадок можливого судового розслідування. От колись були часи… Тоді «швидкий» стріляв перший і ні за що й ні перед ким не звітував. Але відтоді все змінилося. Тепер так і дивись, чи не вискочить з-поміж цивільних який-небудь зичливець тане почне розпинатися про права. Навіть про права багноїдів, подумати тільки! У багноїдів є права, ха-ха!
Тим. часом людина-гора зупинилася просто в центрі кола, яке утворював загін. Із погляду тактики те одоробало зайняло просто ідеальну позицію. Хоча вийшло це, звісно ж, зовсім випадково, адже багноїд ну ніяк не міг їх розгледіти. Їхня вогнепальна зброя стала практично непотрібною, адже нею вони швидше один одного перестріляли б, ніж завдали б йому шкоди.
На щастя, весь їхній загін лишався невидимим — за винятком Четвертого, надійно захованого в кущах, схожих на рододендрони.
— Усім активувати електрошокові кийки!
Це про всяк випадок. Обачність ніколи не завадить.
Але саме тієї миті, коли пальці бійців-лепреконів розчохлювали зброю й натискали на кнопки, той багноїд зненацька заговорив.
— Добрий вечір, панове, — мовив він, відкидаючи з голови каптура. «Ну й дивна ж у нього пика!» — подумав Клопіт. Ніби… ніби забороло? І тут він розгледів дивні окуляри.
— Назад! — верескнув командир. — В укриття!
Та було вже запізно. У них не лишилося вибору — хоч-не-хоч, мусили прийняти бій. А це був ніякий не вибір — і не вихід зі становища.
Лаккей міг би перестріляти їх усіх, не переступаючи порога. Одного по одному, з тієї самої рушниці, що колись належала мисливцеві за слоновою костю. Але ж план був зовсім інший. Насамперед треба було справити враження, щоб чарівне плем’ячко дещо затямило. В усьому світі сили Швидкого реагування дотримуються стандартного способу дій: спочатку в дію пускають гарматне м’ясо, а вже потім провадять переговори. Якщо ельфи припускають, що загін «швидких» наштовхнеться на опір, то Лаккей залюбки виправдає їхні сподівання.
Він визирнув у щілину поштової скриньки і… Який щасливий збіг обставин! Просто на нього знадвору дивилися очі, сховані за чорними окулярами. Ну, таку розкішну нагоду просто гріх було пропустити…
— Пора спатки! — буркнув Лаккей і могутнім плечем розчахнув двері.
Від такого нечуваного удару ельф злетів над ганком і приземлився десь далеко в кущах. Джульєтта буде у відчаї. Вона ж так любить рододендрони. Отже, одного знешкоджено. Лишилося ще кілька.
Лаккей накинув на голову гостроверхий каптур куртки і вийшов на ганок. Ага, ось вони: віялом розсипалися по алеї, мов найсправжнісінький бойовий підрозділ. Коли б у кожного з них не теліпалося при поясі по набору досить грізного на вигляд озброєння, видовище було — сміх та й годі.
Недбало ковзнувши пальцем по запобіжнику, Лаккей рушив уперед і зупинився просто в центрі кола, яке вони утворили. Мов цифри на годиннику. А отой опецьок, що «друга година», чи не командир їхній? Авжеж, командир, бо решта обернулася головами саме до нього.
Ось командир дав наказ, і підрозділ узявся за зброю близького бою. А таки слушно, бо коли б вони стали стріляти з вогнепальної, то тільки одне одного постріляли б. Ну, пора діяти!
— Добрий вечір, панове! — промовив Лаккей.
Привітання вихопилося у нього мимоволі, але воно було й до речі. Від несподіванки ельфійські бійці позаклякали, і це дозволило йому виграти цілу секунду. Й тоді заговорила його рушниця.
Капітан Келп став першою жертвою: дротик із титановим вістрям пробив комір його комбінезона. Клопіт падав на землю якось уповільнено, ніби опускався крізь воду, а не крізь повітря. Потім упало ще двоє бійців, які так і не встигли збагнути, що воно діється. «Мабуть, дуже прикро вам, — байдуже міркував Лаккей, — втрачати перевагу, якою ви тішилися протягом віків…»