Корч реготнув. Аж двічі. Як на нього, то це вже чимале порушення дисципліни.
— Ну гаразд, досить жартів. Ви якось за мною спостерігатимете?
— Авжеж. Одну камеру встановимо на райдужці вашого ока. Який же тут відтінок? — Він задивився командувачеві у вічі. — Гмм. Багнисто-брунатний.
О’Гир трохи пошукав на поличці, знайшов маленький слоїчок, дістав з нього капсулку з рідиною, а вже звідти — електронну контактну лінзу. Обережно розсунувши Корчеві повіки великим і вказівним пальцями, кентавр уставив в око командувачеві відеокамеру.
— Лінза може викликати невеличке подразнення. Тож намагайтеся не терти очей, а то ще увітрете камеру в зіницю. Тоді нам доведеться дивитися вам у голову, а там, Бог свідок, немає нічого цікавого.
— І це все? — Корч заморгав, опираючись бажанню потерти око, що сльозилося.
— Так, усе, — закивав головою О’Гир. — Ми й так надто вже ризикуємо.
Командувач хоч-не-хоч погодився. Його стегно було якесь незвично легке, бо його не обтяжував рідний триствольний бластер.
— Гаразд. Хочеться сподіватися, що мені вистачить цього чудо-пальця з дротиком. Але присягаюсь, О’Гире, якщо він раптом смальне мені в обличчя, ти наступним рейсом полетиш назад, до Гавані.
— Головне, ви будьте обачні, коли надумаєте сходити у туалет, — тихенько заіржав кентавр.
Цього разу Корч уже не засміявся. Є речі, з яких негоже відпускати жартики.
Артемісів годинник зупинився. От ніби Гринвіча не стало на світі. «Чи, можливо, — розмірковував хлопець, — це ми зникли?» Перевірив канал Сі-ен-ен. Картинка «заморожена», тільки ледь тремтить обличчя диктора. Артеміс не зміг стримати задоволеної посмішки. Вони це зробили — достеменно за приписами Книги. Лепрекони зупинили час. Отже, все йде за планом.
А зараз треба перевірити ще одну теорію. Артеміс під’їхав у кріслі до столу з моніторами, ввімкнув камеру в материній кімнаті й перевів картинку на сімдесятисантиметровий головний монітор. Але Ангеліни Фаул у шезлонгу не було! Артеміс увімкнув панорамне зображення спальні. Кімната була порожня. Мати зникла. Мовби випарувалася. Артеміс посміхнувся ще ширше. Чудово. Саме на це він і розраховував.
Хлопець перевів погляд на камеру, що стежила за Холлі Куць. Ельфиня знову довбала підлогу ніжками свого ліжка. Час від часу вона підхоплювалась і починала бити в стіну кулачками. Що, коли за цим ховається щось більше за простий відчай? Хлопець постукав по монітору тонким пальцем.
— Що це ви задумали, капітане? В чому полягає ваш маленький планчик?
Але тут його увагу привернув якийсь рух на моніторі, що показував алею.
— Нарешті, — видихнув він. — Гра починається!
По алеї рухалася якась постать. Невисока, але досить поважна. І до того ж без захисного екрана. Отже, кинули грати комедію.
Артеміс натис кнопку селектора:
— Лаккею? До нас іде гість. Я впущу його сам. А ти повертайся сюди — наглядати за відеокамерами стеження.
— Вас зрозумів. Уже йду, — долинув із динаміка трохи деренчливий голос.
Артеміс защебнув свого модельного піджака та на мить затримався біля дзеркала — поправити краватку. Секрет успішних переговорів полягає в тому, щоб переконати супротивника, ніби в тебе на руках усі козирі. Й тим переконливіш треба грати, чим менше в тебе тих козирів.
Артеміс скорчив щонайзловіснішу пику, на яку тільки був здатен. «Ти лихий, — мовив він сам собі, — дуже лихий і неперевершено розумний. І ще рішучий — нізащо не забувай про рішучість. — Він узявся за ручку дверей. — А тепер спокійно. Дихай глибше і намагайся не думати про те, що ти, можливо, хибно оцінив ситуацію й зараз дістанеш кулю в лоб. Раз, два, три…» І він відчинив двері.
— Доброго вечора! — вимовив він, усім своїм виглядом і голосом випромінюючи гостинність, але внутрішньо лишаючись зловісним, лихим, розумним і рішучим.
На порозі став командувач Корч, піднісши догори порожні долоні, — універсальний жест, що означає: «Бачите, я залишив свою велику страшну стрілянку вдома!»
— Це ви — Фаул?
— Артеміс Фаул до ваших послуг. А ви хто?
— Командувач спецкорпусу Корч. Що ж, тепер, коли ми познайомилися, чи можемо ми перейти до переговорів?
— Певна річ.
Тут Корч вирішив удатися до хитрощів: гину ж поталанить?
— То вийдіть сюди, на ганок, щоб я міг краще вас бачити.
Артемісове обличчя враз стало жорстким.
— Невже мої попередні уроки нічого вас не навчили? Той корабель? Ваш ЗПОП? Чи мені треба ще кого-небудь убити, аби ви втямили нарешті, з ким маєте справу?
— Та ні, — квапливо заперечив Корч. — Я тільки…