— Міцна порода, — відповів Мульч, постукавши кулаком по стіні.
— Моцна, ка’еш, порода? — вишкірився гоблін. — Та невже моцніша за твою гном’ячу довбешку?
Гоблінові друзяки реготом підтримали свого пахана. Мульч і собі захихотів. Гадав, що так воно буде розважливіше. Але, гай-гай, помилився.
— А з кого це ти смієсся, гноме, га? Тіпа, чи ни з мене?
Мульч ураз перестав хихотіти.
— Ні, не з вас, а з вами, — уточнив він. — Разом з усіма вами сміявся. Це ви класно пожартували про мою довбешку.
Паханська пика присунулася майже впритул, так що гачок гоблінського сопливого носяки опинився за сантиметр від Мульчевого обличчя.
— То ти, тіпа, ка’еш, шо ми й пожартувать ни можимо, ге?
Мульч проковтнув давкий клубок, намагаючись прорахувати ситуацію. Якщо він зараз роззявить свою пащеку, то, може, й встигне проковтнути ватажка ще до того, як втрутяться інші гобліни. Хоча гобліни — це страшна проблема для травлення. Такі ж бо кістляві.
А гоблін тим часом вичаклував навколо кулака кулясту блискавку.
— Гей ти, пиньок, я тобі, тіпа, поставив питаннячко!
Мульч відчув, як усі потові залози на його тілі вмить виділили щедру кількість вологи. Гноми не люблять вогню. Вони й думати не сміють про такі речі, як полум’я, жар… На відміну від інших чарівних племен, гноми зовсім не тужили за поверхнею Землі. Це ж. занадто близько до сонця. А за іронією долі сталося так, що саме гном Мульч започаткував справу позбавлення багнощів їхньої власності.
— Н-ні, — промимрив він. — Я просто хотів засвідчити дружні наміри.
— Дружні наміри! — передражнив його «Бородавка». — Та хіба твоя порода знає, шо воно таке дружні намірєнія? Всі ви, тіпа, боягузи — так і норовите тихенько вгородить у спину швайку!
Мульч дипломатично закивав головою.
— Таки правда. За нами водиться деяка схильність до зради.
— Ха, деяка схильність! Мій братан Сплюнь попав у натуральну гном’ячу засаду, коли банда гномів прикинулась натуральними купками гною! Братан досі в гіпсі валяєцця!
— Давня витівка з купами гною, — співчутливо закивав Мульч. — Ганьба! Це одна з причин, чому я порвав із Братством.
— Є дві речі під землею, які я, в натурі, прізіраю, — провадив «Бородавка», замислено крутячи кулясту блискавку між пальцями.
Мульч відчув упевненість, що йому неодмінно доведеться дізнатись, які саме дві речі «прізірає» гоблін.
— Смердючі гноми — це, тіпа, раз.
Ну, тут немає нічого дивного.
— І коли зраджують своїх братанів — це, в натурі, два. А ти, тіпа, і туди, й сюди підходиш.
— Такий уже мій талан, — кисло осміхнувся Мульч.
— Талан тут, в натурі, ні при чому. Сама судьба, тіпа, оддала тибе в мої руки.
Десь іншим разом Мульч і заперечив би йому, дао талан і «судьба» — це одне й те саме. Але не тепер.
— Ти, гноме, любиш, в натурі, вогонь?
Мульч заперечливо затряс головою.
— Стид і страм! — вирік «Бородавка». — Бо я січас запхну оцю вогняну кульку тобі просто в горлянку.
Гномові вмить пересохло в горлі. Як же це характерно для Гном’ячого братства! Що ненавидять гноми? Вогонь. Хто єдині з усіх створінь можуть вичакловувати кулясті блискавки? Гобліни. А з ким гноми затіяли бійку? Ну, то є в декого мізки у голові чи немає?
— Ну-ну, обережніше! — Мульч позадкував до стіни. — Ми ж усі злетимо в повітря.
— Хтось і злетить, але не ми, — вишкірився «Бородавка» і втяг блискавку в свої продовгасті ніздрі. — Ми, в натурі, вогнестійкі.
Мульч добре знав, що станеться наступної миті. Не раз і не два доводилося йому бачити, як це відбувається. Де-небудь у темному закапелку гурт гоблінів заганяв у куток якогось самотнього гнома, притискав його до землі, а тоді їхній ватаг вистрілював зі своїх двох ніздрів, як із двох цівок рушниці, нещасному просто в обличчя.
Ніздрі «Бородавки» затріпотіли, він лаштувався виштовхнути блискавку. Мульч затремтів. Йому лишався тільки один-єдиний шанс. Гобліни припустилися великої помилки. Вони не схопили його за руки.
Гоблін ротом набрав повні груди повітря, збільшуючи всередині себе тиск, аби потужніший вийшов струмінь вогню. Закинувши назад голову й цілячись гномові в обличчя, «Бородавка» почав видихати… І тут Мульч, блискавично метнувшись уперед, заткнув йому ніздрі великими пальцями. Бридко було відчути свої пальці в сопливій гоблінській носяці, але це все-таки краще, ніж перетворитися на гном’ячий шашлик.
Кулястій блискавці нікуди було подітися. Вона рикошетила від Мульчевих пальців і відскочила назад, у гоблінову голову. Шляхом найменшого опору виявилися сльозові канали, тож полум’я щільними струменями вирвалося назовні попід очними яблуками «Бородавки». Море вогню розлилося по стелі камери.