До сходового майданчика добувся живий-здоровий: голова все так само трималася на плечах. Але тим часом назрівала інша проблема — вона буквально бродила в ньому самому! Процес гном’ячого травлення відбувається з такою швидкістю, що наслідком його може стати справжній вибух. Ґрунт садиби Фаулів був добре збагачений повітрям, і тому разом із глиною та іншими мінералами до Мульчевого кишечнику потрапило чимало повітряних бульбашок. І тепер усе те повітря прагнуло вихопитися назовні.
Гном’ячі правила доброго тону вимагають позбуватися газів іще в тунелі, але Мульч просто не мав часу на дотримання хороших манер. Тепер він тільки шкодував, що ще в льосі не потратив хвильки на вентиляцію кишечника. Проблема з газовиділенням у гномів зводиться до того, що гази їм можуть виходити тільки ззаду, але ніяк не спереду. Бо й справді, уявіть собі, до яких катастрофічних наслідків може призвести звичайна відрижка, якщо ви в цей час набрали повний рот глини. Повна відмова системи — і жахливе видовисько. Тож гноми влаштовані так, аби гази викидалися тільки з відповідного боку їхнього тіла, що допомагає також позбуватися неперетравленого ґрунту. Хоча є й простіший спосіб пояснити весь цей процес, але подібні варіанти можна прочитати лише в книжці для дорослих.
Обома руками Мульч ухопився за живіт. Треба хутенько завдавати ноги на плечі та вшиватися з відкритого простору, бо викид газу на сходовому майданчику може й шибки у вікнах повибивати. Він зачовгав по коридору й шаснув до перших-ліпших дверей, що йому трапилися.
І тут відеокамери. Таки чималенько їх. Мульч визначив, яке поле охоплюють об’єктиви. Чотири з них оглядали весь простір підлоги, а три були спрямовані… куди?
— О’Гире! Ти тут? — прошепотів він.
— Ні! — долинула звичайна саркастична кентаврова відповідь. — Я маю цікавіші заняття, ніж потерпати, чи не загине одна всім нам відома цивілізація.
— Ну то дякую. Нехай же загроза моєму житло не потьмарить твоїх веселощів.
— Домовилися.
— Але я маю для тебе одну крутиголовку.
О’Гир умить зацікавився, змінив жартівливий тон на поважний:
— Справді? Ану розказуй!
Мульч націлив своє око на камери, наполовину заховані в ліпних прикрасах під стелею.
— Мені треба знати, куди спрямовані ці три камери. І знати точно.
— Та яка це крутиголовка? — засміявся О’Гир. — Ці старі відеосистеми випромінюють слабкі пучки іонів. Невидимі для неозброєного ока, але аж ніяк не для очної відеокамери, якою ми оснастили тебе.
Прилад у Мульчевому оці блиснув і легенько заіскрив.
— Ой-ой!
— Вибач. Невеличкий розряд.
— Міг би хоч попередити мене.
— Згодом я подарую тобі один великий батьківський поцілунок. А я гадав, що гноми — витривалий народ.
— І ми таки витривалі. Я це покажу тобі, коли повернуся.
В цю хвалькувату мову вдерся Корчів голос:
— Арештований! Якщо ти комусь щось колись і покажеш, то хіба те, де у твоїй камері нужник. Ну, то що ти бачиш?
Мульч знов окинув кімнату поглядом свого іоно-чутливого ока. Кожна з камер випромінювала ледь помітний промінь, схожий на останні надвечірні промені сонця. І всі ті промені були спрямовані на засклений портрет Артеміса Фаула-старшого.
— Ну невже за картиною? Ох, який нудотний примітив…
Мульч приклав вухо до скла, що прикривало полотно. Нічого електричного не чути. Отже, немає підключення до сигналізації. Аби допевнитися остаточно, він понюхав край рами. Авжеж, ні міді, ні пластику. Тільки дерево, криця й скло. Трохи свинцю в фарбах. Гном-клептоман підколупнув раму нігтем і потяг. Картина плавно відхилилась — поставлена з одного боку на завісики. А що за нею? Сейф.
— Це сейф, — підказав О’Гир.
— Та знаю, дурню. Не заважай, бо я намагаюсь зосередитися. Хочеш допомогти — підкажи краще комбінацію.
— Нема проблем. О, до речі, буде тобі зараз ще одне потрясіннячко. Може, великий хлопець посмокче свого великого пальчика, щоб легше стало?
— О’Гире, я зараз… Ой-ой-ой!
— Ото ж бо й воно. Це у твоїй лінзі ввімкнувся рентген.
Мульч примружився на сейф. Неймовірно! Він бачив просто крізь дверцята. Механізми замків та засувів видніли чіткими тінями. Гном подмухав на свої волохаті пальці й набрав комбінацію цифр на дискові. За кілька секунд сейф відчинився перед ним.
— Пхе, — розчаровано видихнув кваліфікований злодій.
— Що там?
— Нічого. Самі гроші багноїдів. Нічого цінного.
— Облиш їх, — наказав Корч. — Спробуй обшукати іншу кімнату. Та ворушись мені!