Внутрішній Мульчів компас вів його в правильному напрямку, і вже за кілька хвилин гном відчув легкі коливання грунту, які йшли від нір, де стрибали кролі. Тепер головне було правильно розрахувати час, аби його розіграш прийняли за чисту монету. Він сповільнив швидкість свого просування, обережно розриваючи землю руками, аж поки його пальці проникли в порожнечу кролячої нори. Мульч навмисне дивився не туди, знаючи, що все, що він бачить, відразу передається на екран командного пункту.
Пальці його лежали на підлозі нори, мов задерті догори лапки перекинутого на спину павука. Довго чекати й не довелося. Десь за дві секунди почулося ритмічне тупотіння кролячих лапок, воно наближалося. Коли лапки тваринки торкнулися гномових долонь, Мульч різко сіпнув руки вгору й дужими пальцями стис кролеву шию. Бідолашна тварина не мала жодних шансів на порятунок. «Даруй, друже, — подумки вибачився гном. — Коли б можна було вчинити якось інакше…» Витягши кроля з нори, Мульч поставив щелепу на місце й щосили зарепетував:
— Обвал! Обвал! Рятуйте! Рятуйте!
А тепер найскладніший фокус. Однією рукою він розворушив довколишній ґрунт, і на голову йому посипалась лавина груддя. Другою рукою вийняв з лівого ока мініатюрну відеокамеру й вставив її в око кролеві. Зважаючи на майже суцільну темряву й падіння розворушеної землі, помітити підміну було майже неможливо.
— Джуліусе! Пробі! Рятуйте!
— Мульче! Що сталось? Доповідай про обстановку! «Яка там ще «обстановка»?» — зчудувався Мульч. Навіть у хвилини найбільшої небезпеки командувач Корч не міг висловлюватися інакше, як тільки своїм улюбленим військовим жаргоном.
— Я-а… Хр-р-р-р… — Гном видав свій «останній» зойк, що перейшов у «передсмертне» харчання.
Трохи схоже на кепську мелодраму, але Мульч завжди був схильний до деякої театральності. Кинувши останній винуватий погляд на тваринку, що конала, він знов роззяпив щелепи й попід землею подався геть — на південний схід. Його кликала воля.
Розділ 8
Троль
— Мульче! — нахилившись уперед, ревнув у мікрофон Корч. — Що сталось? Доповідай про обстановку!
О’Гир тим часом із шаленою швидкістю вистукував по клавіатурі.
— Ми втратили звуковий зв’язок. І картинку теж.
— Мульче! Відповідай, чорти б тебе забрали!
— Я перевіряю його життєво важливі органи… Ого!
— Що? Що там таке?
— Його серце калатає, мов ошаліле. Стукоче часто-часто, як у кроля…
— У кроля?
— Та ні, стривай! Воно вже й…
— Що? — видихнув командувач, дуже боячись почути те, про що й сам уже здогадався.
— Воно зупинилось. — О’Гир відкинувся на спинку стільця. — Серцебиття немає.
— А ти певен?
— Монітори не брешуть. За допомогою цієї відеокамери можна зчитувати показання всіх життєво важливих органів. Жодного сигналу. Він загинув.
Корч ніяк не міг повірити у те, що сталося. Мульч Копач — це ж одна з постійних складових його життя. І він загинув? Та бути цього не може!
— А знаєш, О’Гире, він своє завдання виконав. Вилучив у них копію Книги й підтвердив, що капітан Куць жива-здорова.
— Одне лиш «але»… — Кентавр на мить насупив своє широке чоло.
— Яке «але»? — перепитав Корч. У ньому вмить прокинулася підозра.
— Ну, перед самим кінцем, протягом кількох секунд, його серцебиття було ненормально швидким.
— Прилади забарахлили?
— Та навряд чи. — Кентавра не так просто було збити з пантелику. — В моїх жучків не буває бліх.
— А як же ще можна все це пояснити? Зображення все ще надходить?
— Авжеж. Передача все так само йде, але через мертве око, тут сумніву немає. У мозку немає електрики, не проскакує жодна іскрина. Камера працює від власної батарейки.
— Ну що ж, Мульч загинув. Інших пояснень немає.
— Воно-то й схоже на правду, — кивнув головою О’Гир. — Якщо тільки не… Втім, це було б надто вже фантастично.
— А хіба не про Мульча Копача ми з тобою говоримо? Від нього можна сподіватись яких завгодно фантастичних витівок.
О’Гир тільки був розтулив рота, щоб викласти свою неймовірну теорію, як двері за їхніми спинами широко розчахнулись.
— Ми спіймали його! — вигукнув чийсь тріумфальний голос.
— Так! — підтвердив другий голос. — Фаул припустився помилки.