Ельфиня швидко здолала сходи, що плавною дугою вивели її на горішній майданчик. Із-під дверей у кінці коридору сочилося трохи блідого світла. Холлі приклала руку до дерева і вловила легку вібрацію. За дверима щось діялося. Крики, хода. Ось затупотіло в Холліному напрямку.
Ельфиня відскочила від дверей і притислася до оксамитових на дотик шпалер. І дуже вчасно це зробила. Бо з кімнати вискочила величезна постать і помчала коридором, лишаючи після себе справжній вихор повітряних потоків.
— Джульєтто! — вигукнув Лаккей.
Ім’я його сестри відлунювало в коридорі ще довго після того, як він, збігши додолу сходами, зник унизу. «Не хвилюйся, Лаккею, з твоєю сестрою все гаразд, — подумки усміхнулася Холлі. — Тепер вона як ніколи насолоджується життям, піймана в ілюзію змагань з вільної боротьби». Але відчинена кімната ніби вабила ельфиню. Скориставшись нагодою, Холлі прослизнула туди, поки автоматичний засув ще не встиг зачинити двері.
А там на неї вже чекав Артеміс Фаул. Хлопець дивився на ельфиню крізь темні окуляри, обладнані фільтрами, що дозволяли бачити крізь захисний екран.
— Доброго вечора, капітане Куць, — із незмінною впевненістю (чи то так тільки здавалося?) заговорив він. — Ризикуючи прозвучати банально, все ж таки скажу: я чекав на вас…
Холлі не відповіла й навіть не глянула своєму викрадачеві й тюремникові у вічі. Натомість вона натренованим оком озирнула кімнату, ненадовго затримуючись поглядом на кожному предметові.
— … Звісно, ви й досі зв’язані обіцянками, що їх дали раніше…
Але Холлі його не слухала, бо в цей час кинулась якраз до стола з нержавіючої сталі, прикрученого до дальшої стіни.
— … Ось чому в принципі становище не змінилося. Ви як були, так і лишаєтеся моєю заручницею.
— Так, так, так… — бурмотіла Холлі, перебираючи пальцями купу конфіскованого чарівного спорядження.
Нарешті вона вибрала шолома з віддзеркалювальним покриттям і насадила його на свої гострі вушка. Пневматичні присоски щільно обхопили її голову. Отепер вона в безпеці. Фаул більше вже не зможе наказувати їй, забороло надійно її захистить. Дійсними лишаються тільки ті накази, що Фаул віддавав їй раніше… Але дарма — незабаром він їх забере назад. Автоматично до губів підтягся мікрофон. І моментально відбувся контакт — Холлі почула знайомий голос:
— … передачу на всіх частотах. Веду передачу на всіх частотах. Холлі, якщо ти мене чуєш, негайно ховайся в укриття.
О’Гир, його голос! Як добре почути щось знайоме в цій божевільній ситуації!
— Повторюю: ховайся в укриття! Дрюк посилає в будинок…
— Там щось таке, що я маю знати? — запитав Артеміс.
— Цить! — просичала на нього Холлі, занепокоєна тривожним тоном легковажного зазвичай О’Гира.
— Повторюю: вони посилають в будинок троля — щоб швидше тебе звільнити.
Холлі здригнулася. Отже, тепер Дрюк командує парадом… Кепська новина!
— А знаєте, це нечемно — не звертати уваги на свого господаря, — знов урвав її думки Фаул.
— Ну, з мене вже досить! — хижо ощирилася Холлі й відвела назад зціпленого кулака.
А Артеміс навіть не відхилився. Навіщо? Лаккей завжди встигав відводити від нього всі удари. Але тут його увагу привернув монітор відеокамери, встановленої на другому поверсі. Там хтось величезний щодуху мчав униз сходами. То був Лаккей.
— Катюзі по заслузі, — в’їдливо прокоментувала Холлі. — Тепер ти полишений на самого себе, багатенький хлопчику.
І не встиг Артеміс навіть оком кліпнути, як Холлі, вклавши в удар усі свої сили, заїхала своєму викрадачеві просто в ніс.
— Уф! — тільки й вимовив він, приземляючись на м’яке місце.
— Так тобі й треба! Хоч душу відвела…
Тепер Холлі змогла зосередитися на голосі, що й далі дзижчав їй на вухо:
— … ми замкнули зовнішні камери у відеозашморг, так щоб люди нічого не побачили на головній алеї. Але троля вже підвозять, можеш мені вірити! Ти мене чуєш? Прийом!
— Так, О’Гире, чую, чую!
— Холлі! Невже це ти?
— Тая ж, власною персоною. О’Гире, ніякого зашморгу немає. Я бачу все, що діється біля будинку.
— От малий хитрюга! Певне, знову перезавантажив систему.