Він закрутив тим булавищем, мов диригент паличкою, і щосили вгатив тролеві поміж лопаток. Цей удар, звісно, не став для чудовиська смертельним, але принаймні відволік його увагу від тієї, котру воно обрало за жертву.
Потім Лаккей, упершись ногою тролеві в стегно, висмикнув зброю з тіла чудовиська. Булава вискочила з якимсь нудотно-болотним прицмоком. Охоронець відскочив назад і зайняв оборонну позицію.
Троль обернувся до нього й випустив усі свої десять пазурів на повну їх довжину. На кінчиках його зазублених ікол блищали краплини отрути. Ігри скінчилися. Але цього разу троль уже й не думав кидатися в блискавичну атаку. Чудовисько стало обережним, йому тепер скрізь боліло. До цього супротивника воно виявляло таку саму повагу, що й до будь-якого іншого троля-самця. Із погляду троля, тепер на його територію зазіхали. Існував же тільки один спосіб вирішити цю суперечку. Той самий спосіб, яким тролі залагоджували всі суперечки…
— Мушу тебе застерегти, — переконливо заговорив Лаккей. — Я озброєний і в разі необхідності ладен піти до самого кінця.
Холлі напевне застогнала б, якби тільки могла. Ну що за хвалько! Цей чоловік викликів троля на герць — знайшов час корчити з себе супермена! Але капітан Куць тут-таки й збагнула свою помилку. Тут важили не так слова, як тон: упевнений, заспокійливий, приборкувальний. Десь таким тоном промовляє дресирувальник, коли укоськує розлюченого однорога.
— Відійди від тієї жінки. Повільно, обережно.
Надувши щоки, троль гучно заревів. Тактика залякування. Перевірка супротивника на «слабинки». Але Лаккей не здригнувся.
— Так-так. Ти дуже страшний. А зараз виходь он у ті двері, щоб не довелося мені сікти тебе на капусту.
Троль збентежено пирхнув. Як це супротивник не злякався його реву? Всі створіння, що гніздяться в підземних тунелях, досі втікали світ за очі, зачувши його рев.
— Ну ж бо, давай, ступай, крок за кроком. Помаленьку, потихеньку, ти, вайло.
В очах троля промайнув сумнів. Невже ця людська істота…
І тут Лаккей завдав удару. Легко пританцьовуючи, він проскочив попід іклами й завдав нищівного аперкоту своєю середньовічною зброєю. Троль сахнувся, заточившись, люто замахав пазуристими лапами — але запізно: Лаккей опинився вже поза межами досяжності, прожогом відбіг у протилежний кінець передпокою.
Похитуючись і випльовуючи вибиті зуби, троль рушив слідом за ним. А Лаккей упав навколішки й поковзом, мов фігурист на льоду, помчав по натертій підлозі. Зробивши зграбний пірует, він знов обернувся до свого переслідувача обличчям.
— А вгадай, що я знайшов? — крикнув він, підіймаючи «Зігзауера» з підлоги.
Цього разу він не став витрачати набої на постріли в груди. Всі кулі, що ще лишалися в обоймі, Лаккей випустив у десятисантиметрову ділянку між тролевими очима. На жаль, охоронець не знав, що тролі протягом тисячоліть билися лобами й тому над їхнім переніссям розвинувся грубий кістяний гребінь. Кулі з тефлоновим покриттям лягли в самісіньке «яблучко», але, гай-гай, черепа так і не пробили.
Однак десять куль типу «Руйнівник» — це досить вагомий аргумент хоч би для якого створіння на планеті, навіть для троля. Хоча, можна сказати, відбувся він досить легко, заробивши тільки струс мозку. Звір відсахнувся, ляскаючи себе лапами по лобі. Лаккей моментально скористався цим: кинувся вперед і колючками своєї булави приколов одну пелехату лапу до підлоги.
Тепер троль мав струс мозку, осліп від кровотечі з лоба та ще й окривів. Нормальна людина відчула б уже якісь гризоти, змилувалася б над бідолашною твариною, але не Лаккей. Адже поранений звір найнебезпечніший. Не раз і не два він бачив, як люди гинули на полюваннях від недобитої звірини. Це був переламний момент. Не час виказувати милосердя, пора закінчувати бій, але діючи з якнайбільшою обачністю.
Холлі ніяк не могла втрутитися — їй лишалося тільки безпомічно дивитись. А чолов’яга діяв обачливо й планомірно, завдаючи удару за ударом приголомшеному чудовиську. Спочатку він підрубав тролеві сухожилля, і той упав на коліна. Потім Лаккей відкинув булаву геть і заходився обробляти чудовисько кулаками в залізних рукавицях, і ці удари виявилися ще небезпечнішими за булаву. Аж жаль було дивитись, як троль безпорадно відмахується лапами. Іноді звірові навіть щастило зачепити супротивника, але пазурі тільки ковзали по латах, не завдаючи Лаккеєві шкоди. Тимчасом як охоронець працював із точністю хірурга. Цілком логічно припустивши, що люди й тролі збудовані десь однаково, він засипав німе чудовисько градом ударів і за кілька секунд перетворив троля на купу хутра, що тремтіло й сіпалося. Жалюгідне видовисько. Але слузі й цього було мало. Він здер з рук закривавлені рукавиці й заклав у пістолет свіжу обойму.