— Ага, здається, Легіон таки капітулював. Лаккею! Простеж за доставкою товару. Але пильнуй! Наші чарівні друзі не соромляться йти на всілякі витівки.
— Хто б уже казав… — буркнула Холлі.
Лаккей заквапився до зруйнованих дверей, перевіряючи на ходу свого вірного дев’ятиміліметрового «Зігзауера». Він був майже радий цій нагоді віддатися якимось військовим діям, аби тільки чимдалі від тієї страшної моральної дилеми: стріляти чи не стріляти у свою рятівницю. Ну, а в таких бойових ситуаціях гору бере вишкіл. Тут не місце сантиментам.
У повітрі все ще висіла запона найдрібнішого пилу. Лаккей примружився, щоб розгледіти алею. Ельфійські фільтри на його очах свідчили, що сюди не наближаються живі тіла, які б випромінювали тепло. Зате до парадного входу немовби сама собою рухалася велика платформа: вона пливла на подушці мерехкого повітря. Пан Артеміс, звісно, відразу збагнув би фізичний принцип її дії, але Лаккея непокоїло тільки одне: чи зможе він, у разі якогось непередбаченого підступу, вивести цю штуку з ладу.
Платформа буцнулася в нижню ганкову сходинку й зупинилася.
— І це у вас називається «автоматичний ліфтинг»? — в’їдливо пирхнув Корч.
— Так-так-так! — зацокотів О’Гир. — Зараз я все налагоджу.
— Це викуп! — крикнув Лаккей.
Зусиллям волі Артеміс змусив своє серце битися спокійно. Тільки цього ще бракувало в таку хвилину — щоб емоції вивели його з рівноваги.
— Перевір, чи немає там вибухових пристроїв.
Лаккей обережно ступив на ганок. Під його ногами валялися уламки розтрощеної горгульї, що раніше сиділа над парадним входом.
— Нічого підозрілого. Схоже, що це якийсь самохідний механізм.
Сіпаючись і розгойдуючись, платформа подерлася східцями на ґанок.
— Не знаю, хто керує цією самохідкою, але йому не завадило б трохи підучитися.
Лаккей нахилився й оглянув спід платформи.
— Ніяких вибухових пристроїв не видно.
Охоронець дістав із кишені портативного сканера й висунув телескопічну антену.
— І «жучків» немає. Принаймні я поки що не виявив нічого підозрілого… О, а це що таке?
— А хай тобі всячина! — лайнувся О’Гир.
— Та це ж відеокамера!
Лаккей простяг руку й за провідок вийняв мініатюрний об’єктив, схожий на риб’яче око.
— На добраніч, джентльмени.
Лаккей легенько підштовхнув платформу, й вона напрочуд слухняно скорилася його наказові. Попри весь тяжкий вантаж, вона плавно ковзнула через поріг і зупинилася у передпокої. Самохідний механізм тихо дзижчав, от ніби чекав, поки. з… нього знімуть вантаж.
Тепер, коли нарешті прийшов такий довгожданий момент успіху, Артеміс неначе боявся ним скористатися. Аж не вірилося, що після всіх цих довгих місяців планувань та готувань увесь його лихий задум от-от здійсниться. За якусь хвилинку. Хоча ця остання хвилинка була найважливіша — і найнебезпечніша.
— Зніми брезент, — вимовив він нарешті, сам дивуючись: чого це тремтить його голос?
Цей момент притяг до себе всіх, мов магніт притягує залізо. Джульєтта обережно, з широко розплющеними очима підступила до платформи. Навіть Холлі зменшила оберти двигунчика свого «Колібрі» й повільно спускалася додолу, аж поки її ноги торкнулися мармурових плит підлоги. Лаккей розщібнув замок-«блискавку» й скинув з вантажу чорний брезент.
Ніхто не вимовив ні слова. Артемісові причулося, ніби десь оркестр заграв увертюру «1812 рік». Золото лежало охайно складеними осяйними рядами. Здавалося, ніби його оточувала якась аура, огортало особливе тепло, але й відчувалося також, що за ними криється таємна небезпека. Багато, багато хто ладен був пожертвувати життям, і власним, і чужим, аби тільки заволодіти тим неймовірним багатством, що його могло принести це золото.
Холлі прикипіла поглядом до шляхетного металу, мов загіпнотизована. Чарівне плем’я взагалі небайдуже до різних мінералів, бо й саме воно породжене землею. Але золото ельфи та феї люблять найдужче. Воно — найбільша розкіш, найневідпорніша зваба…
— Вони все-таки заплатили, — видихнула вона. — Мені просто не віриться.
— І мені, — пробурмотів Артеміс. — Лаккею, а воно справжнє?
Лаккей узяв один зливок і кінчиком свого ножа зняв з нього тонесеньку стружку.
— Щире, щире золото, пане, — сказав він, підносячи стружку до світла. — Принаймні цей зливок.
— Добре, дуже добре. Починай розвантажувати, будь ласка. Назад на цій платформі поїде капітан Куць.
Звучання власного імені вивело Холлі із золотого трансу.