— Артемісе! Відмовтеся краще від нього. Ще жодній людині не пощастило присвоїти ельфійське золото. А скільки було тих спроб, зі сторіччя в сторіччя! Легіон Піде на все, аби — захистити свою власність.
Артеміс зачудовано похитав головою:
— Я ж казав уже вам…
Холлі схопила його за плечі, струснула:
— Вам не втекти! Як же ти не розумієш?
Підліток холодно зустрів її погляд:
— Я зможу втекти, Холлі. Подивіться мені у вічі й самі скажіть, зможу я втекти чи ні.
Так вона й зробила. Капітан Холлі Куць зазирнула в сині очі свого викрадача й побачила там правду. І на коротку мить повірила хлопцеві.
— Ще є час, — у відчаї заблагала ельфиня. — Має бути хоч якийсь вихід! Я маю чарівну силу….
Хлопець роздратовано насупився.
— Мені прикро розчаровувати вас, капітане, але більш нічого придумати не можна.
Артеміс замовк і на мить спрямував погляд угору, до мансарди. «А що, коли?… — подумалось йому. Хіба й справді мені так уже потрібна вся ця купа золота? І хіба не гризуть мене гризоти, позбавляючи довгождану перемогу такої любої насолоди?..» Він струснув головою, примовляючи подумки: «Триматися плану. Триматися плану. Жодних емоцій».
На плече Артемісові лягла знайома тверда рука.
— Усе гаразд, пане?
— Так, Лаккею. Продовжуй розвантажувати. Хай і Джульєтта допоможе тобі. А мені треба перемовитися з капітаном Куць.
— Ви певні, що все в нормі, пане?
— Ні, друзяко, я не певен, — зітхнув хлопець. — Але вже запізно що-небудь міняти.
Лаккей кивнув головою і знов повернувся до своєї роботи. Джульєтта слухняно подріботіла за ним.
— Послухайте, капітане. Стосовно ваших чарів…
— Ну, і що ж стосовно моїх чарів? — підозріливо перепитала Холлі.
— Я маю одне бажання. Що я повинен зробити, аби ви його виконали?
— Ну, це залежить від того, чого ти бажаєш. — Холлі кинула погляд на платформу. — І від того, чим можеш заплатити.
Сказати, що нерви командувача Корча були напружені, означало б нічого не сказати. Дедалі ширші пасмуги жовтого сонячного світла пробивалися крізь синяву часового поля. Спливали останні хвилини. Останні хвилини. Голова йому розколювалася від болю. А від ядучої сигари, що отруювала його організм токсинами, той біль ставав ще нестерпніший.
— Чи евакуйовано весь зайвий персонал?
— Хіба що хтось потай прослизнув туди відтоді, коли ви питали мене про це востаннє.
— Не час для жартиків, О’Гире. Повір мені: аж ніяк не час. Є сигнал від капітана Куць?
— Жодних сигналів. Відеозв’язок ми втратили з нею ще під час здибанки з тролем. Либонь, батарейка не витримала. Швидше б зірвати з неї шолома, а то радіація спалить їй мозок. Шкода буде, якщо після всіх цих зусиль…
О’Гир повернувся до свого пульта. Там ледь помітно заморгала червона лампочка.
— Стривайте, це ж датчик руху. Перед головним входом помітно якусь діяльність.
Корч підбіг до моніторів.
— Можеш збільшити картинку?
— Без проблем. — О’Гир увів координати й довів збільшення до чотирьохсот відсотків.
Корч упав на найближчий стілець.
— Невже я бачу це все на власні очі? Чи мені ввижається?
— Та достеменно бачите, командувачу, — потішено заіржав О’Гир. — Це навіть ефектніше за той герць у рицарському обладунку.
Холлі їхала на платформі. Ще й із золотом.
За якусь частку секунди на неї накинулись рятувальники.
— Дозвольте вивести вас, капітане, із небезпечної зони, — наполягав молодий спрайт, підхоплюючи Холлі під ліктик.
А інший уже водив радіаційним лічильником над її шоломом.
— Тут у Вас, капітане, пошкоджене джерело енергії. Необхідно негайно обробити вам голову спреєм.
Холлі тільки розтулила рота, щоб запротестувати, як його тут-таки заповнив струмінь антирадіаційної піни.
— А що, з цим не можна було зачекати? — відпльовуючись, обурилася капітан Куць.
— Даруйте, капітане, але наразі дорога кожна секунда. Командувач хоче почути ваш звіт до того, як ми підірвемо бомбу.
І визволену заручницю бігцем потягли до пересувного командного пункту, так що вона ледве встигала перебирати ногами. Зачищувачі зі Швидкого реагування квапливо усували всякі сліди облоги. Техніки демонтували тарілки зв’язку й готувалися від’єднати кабелі. Платформу відвели до часового порталу. Необхідно було все-все прибрати у безпечне місце, щоб не тинятися по радіоактивному маєтку після вибуху біобомби.
Корч чекав на східцях.
— Холлі! — розчулено бовкнув командувач. — Ну… я хотів сказати, капітан Куць. Ти чудово впоралася.