Корч обернувся до Холлі:
— Ви готові, капітане?
Знову йти в той будинок. Щоб розпізнати три трупи. Таке їй зовсім було не до вподоби. Але Холлі розуміла, що це її обов’язок. Вона єдина з усіх добре знала планування будинку.
— Слухаюсь, пане. Вже йду.
Холлі вибрала на полиці захисного костюма й натягла поверх свого комбінезона. Як на навчаннях, перевірила датчик тиску, перш ніж надягти броньованого каптура. Падіння тиску свідчило б про розгерметизацію костюма, а це могло виявитися фатальним.
На межі небезпечної зони Корч вишикував інспекційну команду. Решткам першого загону «швидких» страх як не хотілося знову повертатися в той будинок — вже краще б пожонглювати атлантидськими кулями-смердючками. Краще що завгодно, тільки не це!
— Пане командувачу, а ви певні, що з тим чолов’ягою покінчено?
— Певен, капітане Келпе. Покінчено так чи інак.
Але Клопіт усе ще сумнівався.
— Бо, знаєте, цей багноїд такий підступний! Мабуть, він володіє якимись особливими чарами.
Капрал Хроб захихотів і тут-таки дістав у вухо. Тоді пробурмотів щось про те, що все розкаже мамі, й хутко надяг шолом.
Корч відчув, як обличчя йому наливається кров’ю.
— Ану ворушіться! Наше завдання — знайти й повернути решту золота. І стережіться мін-пасток. Я не довіряв тому Фаулові, коли він був живий, і ще менше довіряю йому тепер, після його смерті.
Згадка про міні-пастки всіх дуже зацікавила. Самої думки про те, що протипіхотну міну «Стрибуча Бетті» запрограмовано вибухати на рівні голови, вистачило, щоб рештки бравади Швидкого реагування (чи ЗПОПу) мов вітром здуло. Ніхто на світі не виробляв жорстокішої зброї, ніж підступні багноїди.
Капітан Холлі Куць повела клин за собою. І хоча вважалося, що живого супротивника в будинку не лишилося, вона піймала себе на тому, що її рука мимоволі тягнеться до «Нейтрино-2000».
У будівлі панувала моторошна, потойбічна тиша, яку лиш часом порушувало сичання останніх спалахів солінію. І ще тут відчувався дух смерті. Родове гніздо Фаулів стало притулком Костомахи. За цими середньовічними стінами лежали тепер мільйони мертвих комах, а під підлогою холонули трупики павуків та мишей.
Обережно наблизилися до парадного входу. Сканером Холлі перевірила плити біля ганку. Під ними не виявилося нічого, крім землі й гнізда мертвих земляних павучків.
— Тут чисто, — повідомила в мікрофон. — Я заходжу досередини. О’Гире, ти надяг свої навушники?
— Я з тобою, дорогенька, — відгукнувся кентавр; — Але тільки доти, доки ти не наступиш на міну. Тоді я знов опинюся далеко від тебе — на цьому командному пункті.
— Ти фіксуєш які-небудь джерела тепла в будинку?
— Їх нема — як і не повинно бути після «полоскалки». Хоча сліди залишкового тепла спостерігаються то тут, то там. Але це просто спалахи залишків солінію. Ще днів зо два будинок світитиметься.
— Але радіації вже нема, це правда?
— Абсолютна правда.
Позад капітана недовірливо пирхнув командувач. У навушниках це прозвучало, неначе чхнув слон.
— Чи не доведеться нам просто обнишпорити весь будинок, як робили це споконвіку?
— Але покваптесь! — застеріг О’Гир. — За моїми оцінками, максимум через п’ять хвилин маєток Фаулів повернеться у звичайний час і знову з’єднається з рештою світу.
Холлі ступила в діру, де ще донедавна стояли парадні двері. Люстра, яку була розгойдала вибухова сила бомби, досі легенько погойдувалася туди-сюди. А все інше лишалося начебто таким, яким Холлі його запам’ятала.
— Золото у підвалі. В моїй камері.
Ніхто їй не відповів. Принаймні — словами. Зате хтось виблював — просто в мікрофон. Холлі різко обернулася. Клопіт зігнувся дугою, схопившись руками за живіт.
— Щось мені недобре… — простогнав він. Але він міг би й не виправдуватися, бо все пояснювала калюжа блювоти, що розтікалася біля його черевиків.
Капрал Хроб набрав у груди повітря — чи не для того, либонь, щоб укотре згадати про маму. Але видав тільки потужний струмінь жовчі. На лихо, капрал не встиг завчасу підняти забороло. Одне слово, видовище було не з приємних.
— Ох! — вимовила Холлі й натиснула на капраловому шоломі кнопку, що підіймає забороло. Цунамі з напівперетравленого сніданку ринуло на Хробів захисний костюм.
— Ой, заради всього святого! — пробурмотів Корч, ліктями розштовхуючи виведених з ладу братів.
Але командувач не зайшов далеко. Ледве він переступив поріг, як і з нього також зафонтанувало.
Холлі націлилася відеокамерою на виведених з ладу офіцерів.
— Що за чортівня коїться тут, О’Гире? — запитала вона.