Холлі так і подалася вперед. Зацікавлена. Готова повернутися до гри.
— Чи вдалося зняти Артеміса?
— Не зовсім, — загадково відповіла Вінйайа. — Якщо ви не проти, я залишу пояснення знанішому фахівцеві, ніж я. Він розкаже все спочатку.
Більше вона нічого так і не сказала. Не дуже приємно.
Великим терпінням Мульч не відрізнявся.
— Що? Ви так просто підете подрімаєте? Ну ж бо, Вінйайа, розкажіть нам, що утнув малий Арті?
Але Вінйайа навіть оком не мигнула.
— Заспокойтеся, містере Діггумсе. Випийте ще кропив’яного пива чи джерельної води. — Вона дістала з холодильника дві пляшки і простягнула одну Мульчу.
Мульч уважно роздивився етикетку.
— «Дер’єр»? Ні, дякую. Знаєте, як вони туди бульбашок напускають?
На губах у Вінйайї, мов примара, промайнула посмішка.
— Я думала, вона від природи насичена вуглекислотою.
— Я і сам так уважав, доки у в’язниці не потрапив на роботи на фабрику «Дер’єр». Вони усіх в’язнів-гномів до себе забирають. Кожному пропонують підписку про нерозголошення.
Вінйайа зацікавилася.
— Продовжуйте. Як же вони роблять ці бульбашки?
Мульч постукав по носу.
— Не можу сказати. Бо порушу договір. Скажу лише, що потрібна велика кількість води і кілька гномів, що... е-е... — Мульч показав пальцем на свій зад. — ...водночас використають свої природні здібності.
Вінйайа з огидою повернула пляшку в холодильник.
Холлі сиділа у своєму зручному селевому кріслі і з задоволенням слухала чергову казочку Мульча, але з голови не йшла думка. Вона прекрасно розуміла, що командир Вінйайа свідомо не відповіла на запитання гнома. Хто ці ельфи?
За десять секунд вона отримала відповідь.
— Прошу до Восьмої Секції Штаб-квартири, — сказала Вінйайа. — Прошу вибачити за театральні ефекти; не так уже й часто нам доводиться справляти враження.
Щось Холлі не відчувала себе занадто враженою. Вони зупинилися на парковці за кілька кварталів від Поліцейської Плази. Довгий броньований автомобіль піднявся по стіні аж до сьомого поверху під дахом. Водій припаркувався у найвіддаленішому і найтемнішому місці й вимкнув двигун.
Кілька секунд вони сиділи у вологій темряві і слухали, як зі сталактитів під дахом скрапує вода.
— Ого, — сказав Мульч. — Це щось. Гадаю, ви на цю тачку купу грошей витратили.
Водій швидко просканував приміщення, все було чисто. Тоді взяв із панелі керування інфрачервоний сканер і спрямував його прямо на дах над головою.
— Каміння, яким можна управляти дистанційно, — сухо прокоментував Мульч, зрадівши можливості попрактикуватися в сарказмі.
Вінйайа не відповіла — не було потреби. Від того, що трапилося далі, Мульч стулив рота і мало не вискочив із крісла. Паркувальний майданчик швидко піднявся і катапультував автомобіль прямо на скелю вгорі. Скеля навіть не ворухнулася. І Холлі не сумнівалася, що коли скеля стрінеться з металом, переможе саме скеля. Звісно, в тому, що Вінйайа привезла їх сюди лише заради того, щоб вони розбилися, не було ніякого сенсу. Але думати не було часу, бо за секунду автомобіль розчавить тверда нелюб’язна скеля.
Але скеля не була ані твердою, ані нелюб’язною. Вона була цифровою. Вони пролетіли крізь невеличкий порт, убудований у скелю.
— Голограма, — видихнула Холлі.
Вінйайа підморгнула Мульчу.
— Каміння, яким можна управляти дистанційно, — сказала вона, відчинила задні двері і вийшла в коридор з кондиціонованим повітрям. — Уся штаб-квартира висічена у скелі. Власне, тут уже була досить велика печера. Ми просто з допомогою лазерів додали ще кілька кімнат. Пробачте за всю цю таємничість, але дуже важливо, щоб те, що ми робимо у Восьмій Секції, залишалося таємницею.
Холлі пройшла за командиром крізь автоматичні двері у вузький коридор. На кожному кроці стояли сенсори і камери, і Холлі зрозуміла, що, доки вони дійдуть до кінця коридора, її перевірять принаймні дюжину разів.
Вінйайа занурила руку в пластину з рідкого металу в центрі дверей.
— Потоковий метал, — пояснила вона, виймаючи руку. — Він містить наносенсори. Пройти крізь двері несанкціоновано неможливо. Наносенсори зчитують геть усе, від відбитків до ДНК. Навіть якщо хтось відріже мені руку і занурить у метал, сенсори помітять відсутність пульсу.
Холлі схрестила руки на грудях.
— Уся паранойя в одному місці. Здається, я знаю, хто у вас технічний консультант.
Двері відсунулися, і перед ними опинився саме той, кого Холлі й очікувала побачити.