Мульч затулив вуха.
— Старий Фоулі. Скромний до непристойності.
Фоулі удав, що хоче штовхнути Мульча копитом, але в останню мить зупинився.
— Притримай язика, Діггумсе. Я можу вдарити будь-якої миті. Не забувай, що я наполовину звір.
Мульч відвів копито пальцем.
— Ой, не можу, — поскаржився він. — Скільки мелодраматизму!
Фоулі знову повернувся до свого дорогоцінного екрана. Він вибрав і збільшив зображення острова Гібраса.
— Знаю, усе це схоже на теорію змови, і ти вважаєш, що я роблю анаконду із хробака. Але повір, десь на цьому острові перебуває демон, який і не підозрює, що йому доведеться здійснити подорож на Землю й ускладнити нам життя.
Холлі підійшла ближче до екрана. І де ж він є, той демон? Чи уявляє він, що скоро його висмикне зі звичного виміру і вкине до іншого?
Але так сталося, що обидва питання Холлі були неправильні. По-перше, демон, про якого йшлося, був не зовсім демоном. Так, бісеня. А по-друге, важко було сказати, що бісеня нічого не підозрює. Власне, йому дуже кортіло відвідати Землю.
ГЛАВА 3: ПЕРШІ ВРАЖЕННЯ
Острів Гібрас, Чистилище
ЯКОСЬ уночі бісеняті Номер Один снилося, що воно перетворилося на демона. Воно бачило уві сні свої вигнуті й гострі роги. Шкіра у нього була грубою і міцною, а пазурі такими гострими, що легко розідрали б дикого кабана. Йому снилися й інші демони, що вклонялися перед ним, а тоді розбігалися, щоб він не покалічив їх, коли буде корчитись у спазмах.
Сон тієї ночі був просто чудовий, та коли настав час прокидатися, бісеня знову було бісеням. Звісно, технічно то була не ніч. Небо над Гібрасом завжди пофарбоване рожевим сяйвом світанку. Але Номер Один уважав час спочинку ніччю, хоча ніколи її не бачив.
Бісеня швидко вдяглося і побігло до передпокою поглянути на своє відображення у дзеркалі — раптом уві сні відбулася деформація? Але нічого не змінилося. Та ж невиразна постать, що і завжди. Стовідсоткове бісеня.
— Гр-р-р, — сказав Номер Один своєму віддзеркаленню. Але на бісеня у дзеркалі це не справило жодного враження. А коли воно й себе самого налякати не може, то ніяке воно не жахливе створіння, і можна хіба йти няньчити малюків-бісенят.
Проте деякий потенціал у дзеркалі розгледіти можна було. Номер Один мав таку саму структуру скелета, що і справжній демон. На зріст — із вівцю, якщо посадити ту на хвіст. Шкіра сіра, як місячний пилок, з краплинками згрубілостей. На грудях в’ються спіраллю руни, потім піднімаються по шиї та перетинають лоб. Очі яскраво-руді, а в лінії щелеп навіть щось шляхетне, принаймні, так йому вважалося, хоча інші казали, що нижня занадто висувається вперед. Дві руки, трохи довші, ніж у людської дитини десяти років, і дві ноги, трохи коротші, ніж дитячі. Пальці: вісім на руках і вісім на ногах. Нічого дивного. Один хвіст, коротенький, щоправда, але ідеально підходящий для колупання дірок під час полювання на хробаків. Типове бісеня. Але у свої чотирнадцять років воно було найстаршим бісеням на Гібрасі. Майже чотирнадцять. Важко бути точним, коли навколо завжди світанок. Година сили, як називали його цілителі до того, як їх усмоктало в глибини холодного всесвіту. Година сили. Дуже цікаво.
Демон Гадлі Шрівелінгтон Бассет був на шість місяців молодший від Номера Один, але деформацію вже пройшов. Зараз він прямував коридором до ванної. Роги в демона грізно стирчали в різні боки, а на вухах було аж по чотири шипи. Гадлі подобалося демонструвати бісенятам свою нову демонічну зовнішність. Узагалі, демони навіть не повинні заходити до помешкань бісенят, але Бассет не квапився йти геть.
— Гей, бісе, — гукнув він, ляснувши Номера Один по спині рушником. Звук вийшов різкий і неприємний. — Чи не збираєшся деформуватися? Може, розсердити тебе як слід?
Іще один удар, але Номер Один не розсердився. Просто занервував. А нервувати його змушувало геть усе. У цьому й полягала проблема.
Час змінити тему розмови.
— Доброго ранку, Бассете. Чудові вуха.
— Знаю, — сказав Гадлі та по черзі доторкнувся до всіх шипів. — Уже чотири, і здається, скоро п’ятий вилізе. У самого Аббота лише шість.
Леон Аббот — герой Гібрасу. Самопроголошений рятівник демонів.
Гадлі знову ляснув Номера Один рушником.
— Бісе, невже тобі не боляче дивитися у дзеркало? Мені от боляче тебе бачити.
Він уперся руками в боки, закинув голову назад і зареготав. Дуже драматично. Можна було подумати, що це артист за кулісами репетирує сценку.