— Гей, Бассете. А на тобі срібла немає.
Регіт припинився, змінився на булькання. Шрівелінгтон Бассет кинувся коридором, забувши про жарти. Номер Один уважав, що лякання людей до півсмерті не має приносити задоволення, воно, як правило, і не приносило. Але Бассет — виняток. Для демона чи бісеняти срібло не якась там модна примха. Його відсутність може стати фатальною, і навіть гірше. На демона може чекати вічність болю. Це правило спрацьовувало тільки біля кратера вулкана, але, на щастя, Бассет так перелякався, що геть про це забув.
Номер Один шмигнув до спальні старших бісенят, сподіваючись, що сусіди іще хропуть. Не пощастило. Вони вже терли очі та шукали ціль для жартів, і нею був саме він. Номер Один був тут найстаршим — не було більше жодного бісеняти, що дожило до чотирнадцяти років і не деформувалося. Скоро він перетвориться на безнадійного перестарка. Вночі ноги в нього звисали з ліжка, а ковдра ледь прикривала руни на грудях.
— Гей, Малий, — гукнув один, — Чи не збираєшся деформуватися сьогодні? Чи скоріше в мене під пахвами виростуть квіти?
— Перевірю завтра твої пахви, — зареготав інший.
Знову образи. Цього разу від пари дванадцятирічних бісенят, які вже так набрякли, що, мабуть, переживуть деформацію ще до початку занять. Утім, вони мають рацію. Він би також на квіти поставив.
Малий — так його називали. Справжніх імен не було, аж допоки вони не ставали демонами. Лише тоді вибирали для них імена із священних текстів. Доти він був лише Номером Один, або Малим.
Бісеня добродушно посміхнулося. Навіщо виступати проти сусідів? Хоча вони зараз і малі, завтра можуть стати великими.
— Я відчуваю, як у мені набухає сила, — сказав він, напруживши біцепси. — Сьогодні мій день.
Усі оживилися. Завтра їх, може, вже і в кімнаті не буде. Після деформації демонів переводили до пристойного житла, а можливості в Гібрасі були безмежні.
— Хто ми ненавидимо? — крикнув хтось.
— Людей! — пролунало у відповідь.
І наступної хвилини усі вже вили у стелю. Бісеня Номер Один приєдналося до загального хору, але без особливого бажання.
«Не можна казати “Хто ми ненавидимо”, — думав він. — Потрібно казати “кого”».
Але зараз не кращий час, щоб піднімати цю тему.
Бісова школа
Інколи Номеру Один хотілося знати, хто його мама. Не дуже демонське бажання, тож він тримав його при собі. Демони народжуються рівними і всього в житті домагаються своїми зубами і пазурами. Щойно самиця відкладає яйце, його кладуть у кошика зі збагаченою мінералами багнюкою і лишають у теплому місці. Бісенята не знають своєї власної родини, тож їхні родичі геть усі біси.
Та бували дні, коли самооцінка падала, і тоді Номер Один дорогою до школи з тугою поглядав у бік жіночого відділення і думав, яка ж із них його мама.
Була там одна демониця з такими самими черво-. ними плямами, як у нього, і добрим обличчям. Вона часто посміхалася йому через стіну. Вона шукала свого сина, раптом зрозумів Номер Один. І відтоді він почав посміхатися у відповідь. Можна було уявити, що вони знайшли одне одного.
У Номера Один ніколи не виникало відчуття спільності. Він з болем згадував час, коли прокидався і з нетерпінням чекав майбутнього. Той день так і не настав, здається, і не настане, принаймні доки вони живуть у чистилищі. Нічого не зміниться. Бо не може змінитися. Хоча це не зовсім правда. Може статися ще гірше.
Школа для бісенят розташувалася в низенькому кам’яному будинку з поганою вентиляцією і майже без світла. Ідеальні умови для багатьох дітлахів. Від смороду і диму вони ставали агресивними, характер їхній міцнішав.
Номеру Один хотілося світла і свіжого повітря. Він дуже відрізнявся від решти, немов новенька стрілочка на компасі. Чи стара. Номер Один часто розмірковував, чи не цілитель він. Так, цілителів серед демонів не було, відколи вони піднялися над часом, та може, він перший, і саме тому так відрізняється від інших. Номер Один спробував поділитися цією теорією з майстром Роулі, але вчитель схопив його за вухо і послав копати черв’яків для інших бісенят.
І ще одне. Чому не можна, хоча б разочок, спробувати приготовану їжу? Чи є щось погане в м’якенькому рагу чи в дрібці спецій? Чому всім так подобається давитися їжею, коли вона ще й ворушитися не припинила?
Як завжди, Номер Один спізнився до школи. Дюжина інших бісенят уже сиділа в залі. Вони мріяли про полювання, здирання шкіри, обробку туш і про можливу деформацію. Номер Один особливих надій не плекав. Може, сьогодні і настане його день, але він дуже в цьому сумнівався. Деформування викликала жага крові, а завдавати болю іншим істотам Номеру Один аж ніяк не хотілося. Він навіть жалів кроликів, яких їв, і йому навіть снилося, як його переслідують їхні маленькі білі привиди.