Аббос уважно подивився на Номера Один, примруживши очі.
— А ти багато знаєш про луску. Чому б тобі не спробувати її пробити?
Номер Один спробував звести все на жарт.
— Ой, та я навіть і не думаю...
Але Аббот навіть не посміхнувся.
— А я думаю, Малий. Ану, тягни сюди свого хвоста, доки я не видав майстру Роулі ліцензію на те, що він так давно хоче зробити.
Роулі витяг меча з лавки і підморгнув Номеру Один. І хотів він цим сказати не: «Ця таємниця лишиться між нами», а «Подивимося, якого кольору в тебе кишки».
Номер один неохоче поплентався до вчительського столу повз жевріюче вугілля вчорашнього багаття. У вугілля були встромлені дерев’яні рожни для смаження м’яса. Номер Один затримався на мить, придивився до гострих кінчиків рожен. Можна було б одним і скористатися.
Аббот простежив за його поглядом.
— Що? Думаєш, рожен тобі допоможе? — гмикнув демон. — Якось мене затопило лавою, Малий, а я і досі тут. Неси його сюди. Роби свою чорну справу.
Номер Один неохоче витяг із жевріючого вугілля один рожен. Рукоятка у нього була досить твердою, але кінчик уже обвуглився і пом’якшав. Номер Один постукав рожном по нозі, щоб струсити зайвий попіл.
Аббот вихопив жердину з рук Номера Один і підняв угору.
— От яку зброю ти обрав, — глузливо сказав він. — Малий вирішив, що він полює на кролів.
Бісенята засвистіли і затикали, і цей галас хвилею накотив на Номера Один. Він відчув, що за мить на нього чекає черговий головний біль. Можна було не сумніватися, що голова розболиться саме тоді, коли це найменше потрібно.
— Мабуть, погана ідея, — зізнався він. — Я мав би просто накинутися на вашу луску, як інші дурні... тобто, мої однокласники.
— Ні, ні, — повернув йому рожен Аббот. — Давай, маленька бджілко, проштрикни мене своїм жалом.
«Проштрикни мене своїм жалом», — повторив Номер Один із тією ж самою інтонацією, що і їхній ватажок. Звісно, не вголос. Усі суперечки відбувалися виключно у нього в голові.
А вголос він сказав:
— Зроблю все що зможу, майстре Аббот.
— Зроблю все що зможу, майстре Аббот, — передражнив його Аббат пискливим голосом.
По короткому хвосту Номера Один скотилася краплинка поту. Добром ця справа аж ніяк не скінчиться. Якщо в нього нічого не вийде, над ним знущатимуться, а то й відлупцюють. А якщо йому вдасться, він пропав.
Аббот постукав його по маківці.
— Гей, Малий! Ану ворушися. Бісенята чекають па деформацію.
Номер Один подивився на кінчик рожна і взявся до справи. Він уперся долонею правої руки в Абботові груди. Міцно обхопив пальцями товстий кінчик і почав вкручувати його в міцну луску.
Він укручував повільно, зосередившись на місці стику. Луска трохи посірішала від попелу, але не піддалася. З-під кінчика рожна піднявся уїдливий дим.
Аббот задоволено гмикнув.
— Намагаєшся пожежу влаштувати, Малий? Викликати бригаду водовозів?
Хтось із бісенят запустив у Номера Один своїм обідом. Той сповз по потилиці. Грудка жиру, кості та хрящі.
Номер Один продовжував крутити рожен великим і вказівним пальцями. Тепер він крутив швидше, відчуваючи, що вістря просувається, пропалює виїмку.
Він увійшов у раж. Спробував стримати це почуття, подумати про наслідки, але нічого не вийшло. Він за крок від успіху. Мозок допоможе йому зробити те, чого не можуть зробити ці дурні. Звісно, його відлупцюють, і Аббот вигадає щось, аби принизити його досягнення, але Номер Один знатиме. І Аббот знатиме.
Рожен просунувся, зовсім трохи. Номер Один відчув, як піддається луска. Може, лише один шар. І малий біс відчув те, чого ніколи досі не відчував. Тріумф. Нестримний, невичерпний тріумф. То було не просто відчуття. Воно трансформувалося в силу, що відновила забуті нейронні шляхи і звільнила давню енергію.
«Що відбувається? — думав Номер Один. — Мені зупинитися? Чи я зможу зупинитися?»
Відповідь на ці запитання — так і ні. Так, зупинитися варто, але ні, він не зможе. Сила текла в руки і ноги, підвищувала температуру тіла. В голові гули голоси. Номер Один зрозумів, що він повторює їхні слова. Що за слова? Він навіть не уявляє, але пам’ять їх береже.
Дивна сила пульсувала у пальцях Номера Один в унісон із серцем. Вона передалася тілу, вийшла за його межі, перелилася в рожен. Вістря перетворилося на камінь. Дерево прямо на очах змінилося на граніт. Кам’яний вірус перекинувся на держак, і по ньому прокотилися хвилі. За мить рожен цілком перетворився на камінь. Він став трохи довшим і заглибився в луску.
Та луснула і розійшлася на кілька сантиметрів. Аббот почув тріск; усі інші теж. Славетний ватажок демонів опустив погляд і відразу зрозумів, що відбувається.