— Магія, — просичав він. Слова зірвалися з язика самі собою. Він схопив рожен і відкинув його подалі від свого торса, у вогонь.
Номер Один витріщився на свою тремтячу руку. Навколо пальців іще мерехтіла сила: навколо них немов розжарилося повітря.
— Магія? — повторив він. — Це означає, що я...
— Стули пельку, — гримнув на нього Аббот, прикривши пошкоджену луску плащем. — Я мав на увазі не справжню магію. Я хотів сказати, що ти нас надурив. Ти натиснув на ручку рожна так, що вона зламалася, а потім заохав, немов і справді щось відбулося.
Номер Один смикнув героя за плащ.
— Але ж ваша луска?
Аббот загорнувся щільніше.
— А що з нею? Ані подряпинки. Лише запах. Ти ж мені віриш, га?
Номер Один зітхнув. От вам і Леон Аббот; правда для нього нічого не варта.
— Так, майстре Аббот. Вірю.
— А тон у тебе такий зверхній, немов не віриш. Добре, ось тобі докази. — I Аббот відкинув плаща, відкривши бездоганно цілу луску. На якусь мить Номеру Один здалося, що він бачить блакитну іскорку на тому місці, де було пошкодження, але вона відразу ж зникла. Блакитні іскри. Чи це магія?
Аббот тицьнув бісеня в груди своїм кремезним пальцем.
— Ми все з’ясували, Номере Один. Знаю, тобі здається, що ти цілитель. Але цілителів немає. І не було, відколи ми піднялися над часом. Ти не цілитель. Викинь із голови ці дурні думки і зосередься на деформації. Ти ганьбиш нашу расу.
Номер Один хотів заперечити, але його схопили за руку.
— Ах ти мерзенний слимаче, — закричав на нього Роулі, бризкаючи слиною. — Хотів надурити нашого ватажка! Повертайся на своє місце. Поговоримо пізніше.
Номеру Один не лишалося нічого, як повертатися на свою лавку і далі терпіти образи однокласників, А їх було дуже багато, і часто-густо вони були приправлені стусанами і вибухами. Але він не звертав на них уваги, зосередившись на своїй руці. Саме вона перетворила дерево на камінь. Чи це правда? Чи
можливо, що він цілитель? А коли так, це добре чи погано?
З лоба на лавку впала скіпка. На кінці в неї висів шматочок сіруватого м’яса. Номер Один підняв очі й побачив, як над ним сміється Роулі.
— Уже кілька тижнів намагався її зняти. Хлопці пожартували, а ти так і не помітив. Дикий кабан, здається. А тепер, уважніше, Малий, містер Аббот хоче тебе чогось навчити.
Ага, урок історії. Цікаво, як Леону Абботу вдається вписати себе в історію демонів. Послухати його, так можна подумати, що він сам один урятував восьме сімейство, незважаючи на підступних цілителів.
Аббот розглядав гачкуваті пазурі на пальцях. Кожним можна було зарізати велику свиню. Якщо вірити Абботу, він пережив деформацію у вісім років, під час боротьби з дикими собаками. Нігті перетворилися на пазурі просто під час бійки, і він розідрав одному собаці бік.
Номер Один дуже сумнівався в цій історії. Щоб пережити повну деформацію, потрібно кілька годин, а Аббот хоче, щоб вони повірили, ніби все це сталося за лічені секунди. Дурниці. Втім, усі інші бісенята ловили кожне слово цієї легенди.
— З усіх демонів, що билися під Тайллтом, — бубонів Аббот. Мабуть, він уважав, що саме так, монотонно, і потрібно викладати історію, але у Номера
Один від нудьги аж вуха в трубочку поскручувалися, — лишився тільки я, Леон Аббот.
«Зручно, — подумав Номер Один. — Ніхто не може заперечити. — І ще: — Ти таки виглядаєш на свій вік, Леоне. Забагато свинячого жиру».
Не в доброму гуморі Номер Один був злим.
Така вже сила позачасового закляття — процеси старіння дуже уповільнені. Коли цілителі підняли Гібрас над часом, Аббот був іще дуже молодим, тож закляття у поєднанні із гарними генами подарувало довге життя йому і його величезному его. Може, тисячі років. Звісно, мова йшла про тисячі років нормального життя. На Гібрасі тисячоріччя майже нічого не значило. Два століття пролітали за одну мить. Можна було прокинутися якось уранці і зрозуміти, що ти еволюціонував. Не так давно всі демони і бісенята на Гібрасі прокинулися з короткими хвостами замість чудових довгих, які мали до цього. І ще дуже довго найпоширенішими звуками на острові були зойки демонів, що падали і піднімалися, проклинаючи все на світі.
— Після тієї великої битви в лавах Ельфійської Армії, в якій батальйони демонів були найхоробрішими і найлютішими, — продовжив Аббот, і бісенята схвально засвистіли, — ми програли через зраду і боягузтво. Ельфи не билися, гноми не копали пастки. Нам нічого не лишилося, як накласти закляття і відступити, доки не настане слушна година.