Знову свист і тупотіння.
«І так щоразу, — подумав Номер Один. — Невже це обов’язково? Ці бісенята так поводяться, немов ніколи не чули цієї історії. Коли вже хтось встане і скаже: “Вибачте. Це старі новини. Ходімо далі”?»
— І ми почали розмножуватися. Ми розмножувалися і міцнішали. Тепер у нашій армії понад п’ять тисяч воїнів, і ми точно переможемо людей. Я знаю, бо я, Леон Аббот, був у світі та повернувся до Гібраса живим.
Це була Абботова золота жила. Хто б зараз не виступив проти нього, його б розтерли на порох і розвіяли за вітром. Аббот потрапив на Гібрас не відразу, як усі інші. З якоїсь причини його закинуло в людське майбутнє і лише потім засмоктало до Гібрасу. Він побачив людські табори і приніс це знання додому. Як це сталося, зовсім неясно. Згідно з Абботом, сталася велика битва, він переміг десь із п’ятдесят осіб, а тоді таємничий цілитель знову підняв його над часом. Але він устиг прихопити із собою кілька речей.
Оскільки цілителі раптово зникли з восьмого сімейства, ніхто магію більше не згадував. Пересічні демони власної магії не мали. Вважалося, що всіх цілителів затягнуло до космосу під час переміщення Гібрасу із Землі в Чистилище, але Аббот стверджував, що один вижив. Цей цілитель перейшов на бік людей і погодився допомогти ватажку демонів, лише коли той пригрозив каліцтвом.
Номер Один ставився до такої версії з чималим скепсисом. По-перше, тому що про події розповідав Аббот, а по-друге, тому, що цілителів знову зображували в поганому світлі. Демони, здається, забули, що якби не цілителі, на Гібрасі і досі б царювали люди.
Сьогодні Номер Один відчував особливу симпатію до цілителів, і йому не хотілося, аби пам’ять про них паплюжив такий хвалько. І дня не минало, щоб Номер Один не молився про повернення таємничого цілителя, що допоміг Абботу. А тепер, коли він переконався, що в його жилах також тече магія, він молитиметься ще гарячіше.
— Під час цієї великої подорожі місяць розлучив мене з островом, — продовжив Аббот, закотивши очі, немов от-от знепритомніє від спогадів. — Я не зміг устояти перед його чарами. І довелося мені подорожувати в просторі та часі, доки я не знайшов притулку в новому світі. Тепер це світ людей. Люди закували мої ноги в срібло, змушували їм підкоритися, але я не здався. — Аббот розправив широкі плечі і рикнув у стелю: — Бо я демон! А ми ніколи не підкоряємось!
Навіть і говорити не потрібно, що бісенята немов сказилися. Аж кімната здригнулася від їхніх криків. На думку Номера Один, уся вистава Аббота була дуже нудною, не сказати гірше. Пісня «Ми ніколи не підкоряємося» була найстарішою в репертуарі ватажка демонів. Номер Один потер скроні, намагаючись угамувати головний біль. Найгірше іще попереду. Спочатку книга, потім арбалет, якщо Аббот не відхилиться від сценарію. Навіщо б йому відхилятися? Відколи він повернувся з нового світу, такого ще жодного разу не трапилося.
— І я бився! — вигукнув Аббот. — Скинув кайдани, і Гібрас покликав мене додому; але до того як покинути ненависних людей, я пробився до їхнього вівтаря і вкрав дві священні для них речі.
— Книгу й арбалет, — пробурмотів Номер Один, закотивши свої руді очі.
— Скажіть, що ви вкрали, — хором заблагали бісенята, немов не знали.
— Книгу й арбалет! — заявив Леон Аббот, витягуючи речі з-під плаща, як справжній чарівник.
«Чарівник, — подумав Номер Один. — Але не справжній, бо тоді Аббот був би цілителем, а бути ним він аж ніяк не може, бо він уже пережив деформацію, а цілителі через, деформацію не проходять».
— Тепер ми знаємо, як думають люди, — помахав Аббот книгою. — І як вони б’ються, — підняв він арбалета.
«Ані на мить у це не повірю, — думав Номер Один. — І не повірив би, якби тут були ці “миті”. От якби мені опинитися на Землі, поруч із тим останнім цілителем. Тоді б нас було двоє, і я б дізнався, що ж відбулося насправді».
— І, озброєні цими знаннями, ми можемо повернутися, коли скінчиться позачасове закляття, і захопити стару країну.
— Коли? — заверещали бісенята. — Коли?
— Скоро, — відповів Аббот. — Скоро. І людей вистачить на нас усіх. Ми розтопчемо їх, як траву під ногами. Зітнемо їм голови, як квітки кульбабою
«О, будь ласка, — крутилося в голові у Номера Один. — Годі рослинних метафор».
Цілком можливо, що Номер Один — єдине створіння на Гібрасі, що знало людське слово «метафора». Скажи він його вголос, одразу отримав би стусана. Якби інші бісенята знали, що до його лексикону входять такі людські слова, як «грумінг» і «декорації», вони б на шматочки його роздерли. За іронією долі, усі ці слова він вивчив із «Маєтку леді Хітерінгтон Сміт», яку вони мали проходити в школі.