Номер Один дивився вслід Абботу. Пішов демонструвати свою силу в якійсь іншій частині острова. Може, жінок принижуватиме — іще одна його улюблена розвага. Та чи такий він уже й поганий? Урешті-решт, він же подарував йому таку чудову ідею.
«Я не можу тут лишатися, — подумав Номер Один. — Мушу йти до вулкана».
Омана повністю захопила мозок, і за мить інших думок там не лишилося.
«Іди до вулкана».
Немов хвиля билася об берег.
«Слухайся Аббота. Іди до вулкана».
Номер Один обтрусив пил із колін.
— А знаєте, — пробурмотів він під ніс, на випадок, якщо Роулі підслуховував. — Піду я до вулкана.
ГЛАВА 4: МІСІЯ НЕМОЖЛИВА
Театр Массімо Белліні, Катанія, Східна Сицилія
АРТЕМІС Фаул і його охоронець Батлер відпочивали в приватній ложі ліворуч від сцени славнозвісного сицилійського театру Массімо Белліні. Може, не дуже правильно казати, що Батлер відпочивав. Скоріше, здавалося, що він відпочиває, як тигр, що розслабився перед стрибком.
Тут Батлерові менше подобалося, ніж у Барселоні. Принаймні, він мав кілька днів, щоб підготуватися до іспанської подорожі, а тут ледь устиг зібратися.
Щойно «Бентлі» зупинився біля маєтку Фаулів, Артеміс зник у своєму кабінеті, прилип до комп’ютерів. Батлер скористався часом, щоб розім’ятися, відпочити і приготувати вечерю: тарталетки з цибулевим мармеладом, сідло ягняти з часниковим гратеном і млинці-крепи з червоними ягодами на десерт.
Артеміс повідомив новини за кавою.
— Нам потрібно до Сицилії, — сказав він, розкришивши біскотті на блюдці. — Мені вдалося удосконалити підрахунки в позачасовому заклятті.
— Коли? — запитав охоронець, перебираючи подумки всіх своїх людей на острові у Середземному морі.
Артеміс глянув на годинник «Радо», і Батлер застогнав.
— Не дивіться на годинник, Артемісе. Дивіться на календар.
— Вибач, друже. Але ти знаєш, що часу обмаль. Не можна пропустити матеріалізацію.
— Але в літаку ви казали, що іще шість тижнів не буде жодної матеріалізації.
— Я помилявся, чи, скоріше, Фоулі помилявся. Він не врахував кілька факторів у рівнянні часу.
Коли вони летіли над Ла-Маншем, Артеміс розказав Батлерові про восьме сімейство.
— Дозволь продемонструвати, — сказав Артеміс. Він поставив на тарілку срібну сільничку: — Уявімо, що ця сільничка — Гібрас. Моя тарілка — те місце, де він розташований, наш вимір. А твоя — місце, де він хоче бути, Чистилище. Зрозуміло?
Батлер неохоче кивнув. Він знав: чим більше він зрозуміє, тим більше розкаже Артеміс, а в мозку охоронця було не так уже й багато місця для квантової фізики.
— Отже, демони-цілителі хотіли перемістити острів з тарілки А до тарілки Б, але не через простір, а через час.
— Звідки ви все це знаєте?
— З ельфійської Книги, — відповів ірландський підліток. — Описано детально, хоча і трохи витіювато.
Книга, про яку йшлося, — ельфійська Біблія, в якій містилася історія та заповіді ельфів. Артемісові вдалося роздобути книгу в ельфійки-п’янички у Хошиміні кілька років тому. І вона стала для нього безцінним джерелом інформації.
— Сумніваюся, що в Книзі багато схем і діаграм, — зауважив Батлер.
Артеміс посміхнувся.
— Ні, подробиці я отримав від Фоулі, але він не здогадується, що поділився зі мною інформацією.
Батлер потер скроні.
— Артемісе, я просив, щоб ви не зв’язувалися з Фоулі. Вистачить і підставних осіб.
Хлопець прекрасно розумів, що Фоулі стежить за ним і за тими підставними особами, яких він найняв. Власне, він зробив це навмисне, щоб змусити кентавра витрачати гроші. Таке вже було у нього уявлення про жарти.
— Це не я ініціював спостереження, — заперечив Артеміс. — Фоулі. Лише в комп’ютері я знайшов із
дюжину жучків. Я лише зробив крок у відповідь і прочитав кілька файлів. Нічого цікавого. Ну, може, зовсім трохи. Фоулі був дуже зайнятим, відколи пішов з ЛЕП.
— І що ж ви знайшли у файлах Фоулі? — покірно поцікавився Батлер.
— Дещо про магію. По суті, магія — це енергія і здатність маніпулювати енергією. Щоб пересунути Гібрас із пункту А в пункт Б, демони-цілителі скористалися енергією свого вулкана і створили розкол, або тунель у часі.
Хлопець скатав серветку в рурку, засунув туди сільничку і витрусив її на Батлерову тарілку.