— Отак просто? — із сумнівом запитав Батлер.
— Не зовсім, — сказав Артеміс. — Власне, цілителі дуже добре попрацювали і вважали, що зможуть скористатися цим інструментом будь-якої миті. Їм би вирахувати потужність вулкана, розмір острова, енергію кожного демона на острові, не кажучи вже про силу тяжіння місяця. Дивно, що закляття спрацювало так добре.
— Був якийсь глюк?
— Так. Згідно з Книгою, цілителі індукували вулкан, але його потужність виявилася завеликою. Вони не змогли втримати її під контролем, і магічне коло було розірване. Гібрас і всі демони перенеслися, а цілителів викинуло в космос.
Батлер присвиснув.
— От тобі і глюк!
— Навіть гірше. Усі демони-цілителі загинули, тож тепер їхні родичі застрягли в Чистилищі. Їх утримує там магічне закляття, яке ніхто не хотів робити довічним. Але без цілителів повернутися вони не можуть.
— А чи не може Фоулі їх повернути?
— Ні. Відтворити ті ж самі умови неможливо. Уяви, що тобі потрібно, аби через піщану бурю пролетіла пір’їна, та ще й приземлилася на певну піщинку. От правда, ти не знаєш, де саме та піщинка. А навіть якби і знав, демонічну магію можуть контролювати лише демони. Вони, до речі, одні з наймогутніших магів.
— Хитромудро, — признався Батлер. — А скажіть-но мені, чому ці демони тепер вискакують тут?
— Не тут і не тепер, — виправив його Артеміс. — Демонів завжди тягло до їхнього рідного світу, така собі комбінація місячного і земного випромінювання. Але демона може затягнути, лише якщо він перебуває на кінці часового тунелю, біля кратера, і на ньому немає просторового якоря.
Батлер схопився за свій браслет.
— Срібло.
— Саме так. Зараз, коли рівень випромінювання в усьому світі збільшився, сила, що затягує демонів, стала потужнішою і досягає критичного рівня набагато частіше.
Батлер намагався зрозуміти. Іноді бути охоронцем генія дуже непросто.
— Артемісе, мені здавалося, що ми не будемо вдаватися в деталі.
Але хлопець не звернув уваги на його слова. Навряд чи він зупиниться посеред лекції.
— Потерпи, друже. Я майже дійшов до суті. Отже, зараз сплески енергії трапляються частіше, ніж уважає Фоулі.
Батлер підняв палець.
— Але ж із демонами нічого не станеться, якщо вони не підійдуть близько до кратера.
Тепер пальця підняв Артеміс.
— Так! — із тріумфом вигукнув він. — Саме такого висновку ти і мав дійти. Саме так уважає Фоулі. Але коли ми розпрощалися з останнім демоном, я іще раз переглянув рівняння. Мій висновок такий: позачасове закляття слабшає. Тунель розкручується.
Хлопець розкрив долоню, і отвір серветки-тунелю розширився.
— Зараз територія захвату збільшилася, як і територія викидання. Зовсім скоро ніде на Гібрасі демони не почуватимуться в безпеці.
— А що станеться, коли тунель розкрутиться? — запитав Батлер.
— Іще до того, як це станеться, демонів повитягає з Гібрасу, байдуже, носять вони срібло чи ні. Коли тунель зникне, деякі демони опиняться на Землі, деякі — на Місяці, інші розлетяться Всесвітом і в часі. Але точно одне: мало хто з них лишиться живим, а тих, хто виживе, зачинять у лабораторіях або зоопарках.
Батлер спохмурнів.
— Потрібно розказати про це Холлі.
— Так, — погодився Артеміс. — Але не зараз. Мені потрібен іще один день, щоб підтвердити розрахунки. Не можу ж я видати Фоулі голу теорію.
— Можете не казати, — зітхнув Батлер. — Підтвердження потрібно провести на Сицилії, еге ж?
Отже, вони перебували в театрі Массімо Белліні, і Батлер дуже погано уявляв, чому саме тут. Якщо демон матеріалізується на сцені, тоді Артеміс має рацію, і ельфи в серйозній небезпеці. А якщо ельфи в небезпеці, Артеміс має їм допомогти. Батлер навіть пишався тим, що його підопічний робить щось для інших. Але на все про все вони мали лише тиждень, бо треба було повертатися до маєтку Фаулів. Через сім днів батьки Артеміса поверталися з острова Родос, де Артемісу Фаулу Старшому нарешті виготовили біогібридний протез, замість ноги, яку він утратив, коли російська мафія підірвала його корабель.
Батлер дивився з ложі на сотні золотих арок і на тринадцять сотень людей, що слухали «Норму».
— Спочатку будинок Гауді, а тепер театр, — прокоментував охоронець. Завдяки ізоляції ложі й оглушливим звукам опери, його слова почув лише Арте
міс. — Хіба ці демони не можуть матеріалізуватися десь у тихішому місці?
— Віддайся на волю музики, — пошепки відповів йому Артеміс. — Насолоджуйся виставою. Хіба ти не знаєш, як важко дістати ложу на оперу Вінченцо Белліні? Особливо на «Норму». «Норма» вимагає і колоратури, і драматичного сопрано. А сопрано просто чудове. Порівняти можна хіба що з Каллас.